Кіровоград (якому, сподіваємося, вже недовго залишилося носити цю назву) - мабуть, один із найбільш несподіваних обласних центрів України для заїжджого туриста. Таку помпезну архітектуру з будинками в стилі європейських "палаццо" чекаєш побачити хіба що десь у Західній Україні. Та аж ніяк не в тій частині країни, де до великих міст підкріплена стереотипами уява тулить епітети "індустріальне", "совдепівське", "нудне".
Тому, на відміну від Львова або Чернівців, тут не зустрінеш натовпи туристів. А дарма, адже Кіровоград може похвалитися багатьма історичними й архітектурними пам’ятками. І деякі з них є по-справжньому унікальними.
Спершу це був Єлисаветград, у ХХ столітті перейменований на честь радянських діячів спершу в Зінов’євськ, потім – у Кірово, і нарешті в Кіровоград. Це місто виросло навколо російського військового укріплення. Забажавши посунути кордони далі на південь, імператриця Єлизавета 1754 року звеліла збудувати на березі річки Інгул масивну земляну фортецю, яку назвала на честь своєї святої покровительки.
Вали фортеці святої Єлисавети утворювали шестикінечну зірку із п’ятикутними бастіонами на краях. По периметру вони простягалися майже на шість кілометрів. Всередині фортеці в одноповерхових мурованих будівлях містилися штаб, шпиталь і казарми.
Усе це збереглося й досі. І хоча зовні порослі чагарником вали мають не надто вражаючий вигляд, це найкраще збережена земляна фортеця на території України та унікальна пам'ятка фортифікаційної архітектури.
Після знищення Запорізької Січі й приєднання 1783 року до Російської імперії Кримського ханства, Єлисаветинська фортеця через відсутність зовнішнього ворога частково втратила своє військово-стратегічне значення. Але вигідне географічне розташування сприяло економічному розвитку населеного пункту.
Значну роль у цьому відіграло й те, що Єлизавета і її наступниця Катерина ІІ "заманювали" сюди купців, даючи їм підйомні 150 рублів за відкриття в місті торговельних підприємств та магазинів. Євреї, які в інших містах були обмежені "межею осілості", в Єлисаветграді також мали право торгувати без утисків.
Греки, католики, старообрядці – завдяки такому етнічному, культурному та релігійному розмаїттю населення Кіровоград і набув багатьох своїх привабливих архітектурних рис. Тепер до офіційного реєстру внесено 505 пам’яток архітектури цього міста.
Грецька церква (нині – кафедральний собор Різдва Пресвятої Богородиці) – одна з найцікавіших у місті. А Єлисаветградська хоральна синагога, зведена наприкінці ХІХ сторіччя – перлина серед найяскравіших іудейських храмів України.
Не менш цікавим є розташований навпроти неї на вулиці Чміленка будинок Мейтуса. Спершу збудований архітектором Яковом Паученком як дім рабина, він згодом перейшов у власність лікаря Мейтуса і став його приватною лікарнею.
Сьогодні в цій будівлі – музей композитора Густава Нейгауза, оскільки впродовж певного часу в приміщенні була його музична школа.
Авторству Паученка належить і красивий будинок видатного медика та вченого-антрополога Самуїла Вайсенберга, в якому нині розташоване обласне управління охорони здоров'я.
У 1830-х роках Єлисаветград став центром військових поселень. Тут розмістили найбільше в імперії юнкерське училище (тепер на його території – військова частина).
Як зазначає редактор порталу "Україна інкогніта" Роман Маленков, саме військовий статус міста став стимулом для його культурного розвитку. Адже до Єлисаветграда часто приїздили царські делегації на чолі із самим монархом, який приймав там військові паради та інші заходи.
Високих гостей треба розважати – і в місті активно розвивалося театральне мистецтво. Із різних куточків країни сюди прибували театральні трупи, і саме в Єлисаветграді 1882 року було створено перший в Україні професійний український театр. Організували його легендарні корифеї Марко Кропивницький та родина Тобілевичів: Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті.
Кіровоградський академічний музично-драматичний театр ім. Кропивницького, що діє в тому самому приміщенні, збудованому коштом генерал-полковника Трамбицького, дотепер називають "Театром корифеїв". Реконструйована 2012 року будівля театру ввечері красиво підсвічується.
Театр стоїть на вулиці Дворцовій, значна частина якої від площі Героїв Майдану (колишня Кірова) є пішохідною. Нею однозначно варто прогулятися, щоб помилуватися будинками другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя, "золотого віку" Єлисаветграда.
Після такої прогулянки навіть нечисленні тут іноземні туристи називають Кіровоград "маленьким Парижем". Мабуть, саме це місто може похвалитись найбільшою в Україні кількістю об’єктів так званого цегляного модерну.
Чудово збереглася й бруківка ХІХ століття на значному відрізку вулиці Великої Перспективної (колишня Карла Маркса). Такою вулицею може похвалитися мало яке місто навіть на Західній Україні.
Нечисленні гіди, які водять екскурсії по Кіровограду, іноді проводять тест: постять у соцмережі підбірку фотографій із видами вулиць та будівель і просять читачів вгадати, що це за місто. Серед відповідей більшість варіантів – на кшталт Івано-Франківська, Чернівців, Коломиї, чогось польського, румунського, угорського... А насправді це невідомий Кіровоград, який ще слід відкрити нашому туристу.