Випуск першого альбому "Жива вода" і кліпу "Тримай", перший сольний концерт, відкриття таланту написання пісень, поступова підготовка до випуску наступної платівки – таким творчо насиченим виявився цей рік для 22-річної львів'янки Христини Соловій. Сьогодні вона презентує вже свій другий кліп - цього разу лемківською - на пісню "Под облачком". До речі, саме виконання лемківських пісень – яскрава візитівка молодої виконавиці. У її першому альбомі їх десять, дві інші – авторські, та й вони дуже подібні за мелодикою, емоційним посилом до народних пісень. "Інакше бути не могло, це просто проросло в мені", - пояснює дівчина.
На сцені Христина – лірична, мила. У спілкуванні – відкрита і при цьому розсудлива, жвава і весела. А в новому кліпі – незвична…
Зі зйомок кліпу "Под облачком". Фото: Вікторія Квітка
Христино, розкажи про свій новий кліп "Под облачком"…
Він кардинально відрізняється від першого – "Тримай". У ньому багато містики. Коли ми випустили тизер, хтось у коментарі навіть написав, що чекаємо хорор від Христини (усміхається). Не знаю, чи вдалося зробити хорор, проте знаково, що презентація мого альбому була на "ГогольFest". Як на мене, новий кліп дуже перегукується з "Вієм" Гоголя. На мені була сорочка, схожа на ту, в яких зображувалися колись відьми. Треба було зачаровувати, чарувати! Знімали за межами Києва. У лісі, біля дуже красивої водойми, серед височезних сосен, туману… Було дуже красиво, і все нам сприяло. Єдине – до відео ввійшли не всі кадри, які хотілося би. Було дуже холодно, незважаючи на літо. Мені довелося пролежати у воді десь хвилин 40. А саме відео знімали всю ніч: почали десь о 21-ій і закінчили приблизно о 6-7 ранку.
Коли я подивилася фото зі зйомок відео, тизер, подумала, що ти у кліпі будеш Мавкою….
Власне, мій образ увібрав у себе щось від Мавки, потопельниці, відьми… Мені дуже пощастило зі знімальною групою, вони змогли мене налаштувати на чари, і я таки перевтілилась (усміхається).
А в першому кліпі важко було перевтілитися в килим, книжкову полицю?..
За останній рік у мене багато чого в житті відбувається вперше, в тому числі й кліп. Коли ми знімали відео на пісню "Тримай", я знала, що все відбуватиметься у красивій квартирі, у теплі. Розуміла, що буде непросто, однак не думала, що настільки! Було важко нестерпно – і психологічно, і фізично, адже був просто конвеєр образів для мене. Якщо глянути кліп, я ж там ніде не рухаюся, просто сиджу, лежу. А насправді кожен епізод довго відпрацьовувався по деталях. Найважче було в образі з книжками, де я вдихнула повітря – і треба було, не рухаючися, проспівати фразу, ще й вп’ятеро разів швидше. А ось у "Под облачком" виявилося простіше – тут була моя стихія (усміхається). Звісно, цього разу вже підготувала себе морально, адже знала, що буде значно складніше – на мене чекали польові умови.
Ти згадала, що відкрила для себе багато нового в роботі співачки, музиканта. Що було найбільшим відкриттям?
Я завжди була впевнена, що потрібно відстоювати свою думку. Якийсь час мені вдавалося це робити, і часом це навіть не усвідомлювала, але воно якимось чином епатувало певну категорію людей. Багатьом це не подобалось, і тоді я почала розуміти, що, напевно, є люди, які знають щось більше, ніж я, в цій сфері, треба прислухатися до них. Часом мене не розуміють, що я хочу донести, – і тоді я ризикую подати щось так, що не репрезентує мою творчість. Тож зрозуміла, що треба йти на компроміс – і з самою собою також.
Яка твоя мета, до чого тяжієш?
Зараз я на такому етапі, коли займаюсь улюбленою справою і більше нічим іншим. Щаслива від цього. Мені хочеться робити хорошу музику і робити щасливими людей, які її чують. І поділитися з людьми тим, як я люблю цю музику.
Христина запросила Еспресо.TV до репетиційної студії
Що зазвичай, на твою думку, перешкоджає молодим талановитим музикантам розвиватися?
Я брала участь у проекті "Голос країни", де було багато молодих виконавців, які хотіли щось комусь довести, показати себе. Але у багатьох із них не було конкретного посилання, крім того, щоб заявити про себе. Я ж хотіла відкрити людям лемківські пісні. Те, що відбулося потім – це вже причинно-наслідковий ланцюг. Тому, я думаю, що найважливіше у творчості, особливо для молодих музикантів, – ніколи не намагатися сподобатися всім, не вигадувати те, чого немає, не заявляти про себе тоді, коли немає, що сказати.
Мені прикро, що учасники пісенних конкурсів-шоу, незважаючи на те, яке місце там посідають, не стають настільки популярними, наскільки, певно, хотілося би їм і їхнім прихильникам. Ти як людина, яка побувала на тій кухні, скажи, чому так відбувається?..
Люди, які дивляться подібні проекти, мають розуміти, що це лише шоу. Я пам’ятаю, як приїхала знімальна група проекту робити сюжет про мене. Був там режисер, який запитав: "Тобі подобається те, що навколо тебе відбувається, що тобі присвячують стільки уваги? Ти розумієш, що це все закінчиться?". Я зрозуміла, що ні на мить не шкодую, що воно закінчиться, що я далі житиму своїм життям і робитиму те, що люблю, але при цьому хочу мати серед своїх досягнень участь у цьому проекті. Я більш ніж упевнена, що в мене так усе склалося, бо нічого не очікувала. Просто щиро віддалася своїй меті – заспівати якомога більше лемківських пісень. Мною керувала аж ніяк не перемога. Адже все, що зі мною відбувалося ще на сліпих прослуховуваннях, здавалося парадоксальним, оскільки навколо мене було багато сильніших вокалістів. Однак спрацювала музика і відчуття. Багато учасників починають на певному етапі на щось розраховувати. Це, мені здається, найбільша проблема. Вони думають, що якщо їх побачила величезна аудиторія, то життя вдалося. Так, спочатку з'являються якісь пропозиції, запрошення. І тоді людям хочеться бути на сцені, але вони забувають, для чого це роблять. Це перетворюється на бізнес. Музика не може бути бізнесом.
А тобі робили якісь пропозиції після проекту, окрім Святослава Вакарчука, щодо продюсування?
Одразу мене запросили бути солісткою в заслуженій академічній хоровій капелі "Трембіта". Я побула там солісткою десь півроку і ще раз переконалася, що це абсолютно не моє, що академічна музика має залишатися академічною. А нині популярно запрошувати в хорові колективи трохи медійних людей, щоб залучити більш масову аудиторію до своєї музики. Була історія з "Лемківською ватрою" (найбільший щорічний лемківський етнографічний фестиваль. – Д. Ф.), на яку так і не потрапила, бо з'явилася робота над альбомом, і я мусила розставити пріоритети.
Звісно, важко відмовитися від роботи з Вакарчуком. Думаю, багато хто про це мріє…
Одразу після того, як я вперше заспівала на "Голосі країни", зійшла зі сцени, він сказав мені: "Давай запишемо альбом". Тоді я не сприйняла це серйозно, адже справді було багато інших хороших, перспективних виконавців. А потім подумала, що, можливо, моя мета варта цього. Я завжди була дещо зашорена, що є більше моєї любові до всього цього, ніж того, що можу зробити. Мені так страшно було: ну добре, записали альбом, але як же я буду співати, там же купа нюансів виникає по ходу. Мені випала честь працювати з такими музикантами, і спершу я сиділа поміж них, мов горобець (сміється), але потім почала розправлятися, прислухатися – і справа пішла.
Чому ж ти не захотіла здобувати вищу музичну освіту? Ось зараз бачиш, що треба багато вміти у вокальному плані…
Бачу, що те, як я співала, до "Голосу країни", після нього і зараз – це ціла еволюція. Коли навчаєшся у вищому музичному навчальному закладі, багато дізнаєшся. Це дуже класно. Це дає тобі великий простір. Але потім починаєш на кожному кроці думати, що тут можна так і не інакше, а це вже десь було. З'являються рамки, табу. Тому я вирішила, що в музиці в мене все буде через емоції. А так я цього року закінчила магістратуру з літературознавства.
До речі, ти хотіла написати книжку…
Я й зараз хочу. Це був би психологічний роман. Просто відкладу це в довгий ящик, а зараз писатиму пісні. На сьогодні якісь мої ідеї більше розвиваються в піснях. В першому альбомі є лише дві мої авторські пісні, а насправді їх більше – вистачить на наступну платівку. Знаєте, мої пісні просто вилилися з цього альбому "Жива вода".
Розкажи, як пишеш пісні. Така ж творчість накрила тебе не так давно: "Тримай" написала після участі в "Голосі"…
Мотив цієї пісні в мене вже був. Фраза "Як тобі сказати" з'явилася відразу з мелодією. Записала її під фортепіано, звук був дуже цнотливий. Уже потім було декілька її версій, і з них обрали ту, яку чуєте. Звісно, останнє слово було за Святославом і більшість ідей - також. І я задоволена тим, якою вона врешті-решт вийшла. А решту пісень написала після участі в проекті. Щоб почати писати мені треба бути дуже зайнятою, щоб вільної хвилини не залишалося. І тоді якоїсь миті я розумію, що треба десь усамітнитись і записати думки.
Повернімося до твого альбому. Окрім авторських пісень – "Тримай" і "Синя пісня" – все інше – це лемківські пісні. Як їх збирали?
За них відповідала лише я, намагалася всім пояснити текст. Спершу їх теж не розуміла, але так хотіла зрозуміти. Просто спати не могла, так мені подобалася ця мова, ці пісні. Навіть уявляла, що є далекий край Лемківщина, куди колись поїду.
Я не їздила селами і не записувала бабусині співи на диктофон. Натомість слухала, як їх співали Квітка Цісик, Ніна Матвієнко, просто це маловідомі альбоми. Дещо мені мама наспівувала, вона знала їх від своєї бабусі. Слухала, як я їх співаю, підказувала, як краще, як співала наша бабця. Так я зберігала те, що мені рідне. Врешті-решт фольклор – це народна творчість, що обростає, як куля, різними варіантами.
Багато мені дали фестивалі в Польщі – "Лемківська ватра", туди з усіх околиць Лемківщини, Сербії, Словаччини, приїжджали лемки і співали свої пісні. Лемківська говірка дуже різноманітна, буквально в кожному селі могли говорити по-своєму.
А ти можеш вільно спілкуватися лемківською?
Вільно не можу, бо вже погрузла в літературній українській мові. Але є смачні слівця, які часто вживаю.
Наприклад?
Слово "лем", що означає "тільки". Самі лемки називали себе русинами, а ось їхні сусіди – поляки, словаки – звали їх лемками, бо вони постійно "лемкали". Вживаю зменшувально-пестливі форми імен.
У твоєму альбомі практично всі пісні дуже ліричні, часом тужливі. Лемківські пісні всі такі?
Ні, не всі. Лемки пережили період еміграції, депортації у 1945-46 роках. З того часу з'явилося дуже багато пісень на цю тему. Однак є пісні й веселіші, є про кохання, як і всюди, – щасливі й тужливі.
У майбутньому твоєму репертуарі будуть нові лемківські пісні?
Я хотіла би. Думаю, просто зміниться відсоток авторських і народних пісень в альбомі, але не зможу повністю відійти від лемківських пісень.
А хто працює над твоїм образом? Певно, багато хто очікує, що зараз на сцену вийде дівчина в народному вбранні, виконуватиме лемківські пісні. Натомість твій стиль сучасний.
Насправді в мене є багато людей, які можуть порадити щось, підтримати, але образи я завжди придумую сама. Не можу вийти в народному костюмі, бо це не є суто народна музика, і не є суто сучасна музика у загальному розумінні. Цей одяг не дуже відрізняється від того, в якому я люблю кудись вийти в буденному житті. Мені дуже подобається вінтаж.
Як щодо експериментів – інших музичних жанрів?
Ви говорите про електронну музику (сміється)? Ну ось можна спробувати себе у рок. До речі, і в "Живій воді" без нього не обійшлося. Вийшов синтез жанрів. Я завжди відкрита до експериментів, головне, щоб це у мене не викликало когнітивний дисонанс.
А яку музику слухає Христина Соловій?
Свого часу слухала тільки лемківські пісні. Зараз – абсолютно різну музику. Єдине – вже не слухаю музику альбомами. Багато музики йде від цікавих людей, з якими я знайомлюся, – вона для мене найцінніша. Останнім часом відкрила для себе гурт "Pianoбой". Завжди знала про нього, але ніколи не слухала. Ось побувала на концерті – і почала його слухати дуже багато. "Arctic Monkeys" – також дуже не характерна, на загал, для мене музика. Слухаю класичну музику, маю сильні сентименти до французького шансону. Серж Генсбург – тут зійшлися наші смаки зі Святославом, навіть одну пісню зробили стилізовану під цей саунд. Шарлотта Генсбург подобається.
Де почуваєшся комфортніше – коли виступаєш перед величезною аудиторією, чи в камерній обстановці?
У камерній краще. Так у мене було на презентації альбому. І в мене навіть був певний шок, у хорошому розумінні, від обміну енергетикою зі слухачами.
Опитувальник Еспресо.TV
Штрихи біографії:
Народилась у м. Дрогобич, в родині музикантів.
Закінчила музичну школу по класу фортепіано, ЛНУ ім. Івана Франка за спеціальністю "літературна творчість".
Була чотири роки солісткою хору "Лемковина", з ним виступала на фестивалях у Польщі та Словаччині.
Учасниця телепроекту "Голос країни" (команда Святослава Вакарчука).
Захоплюється відтворенням музики на слух, тож не звертається до нотного стану.
Фото: Вікторія Руденко для Еспресо.TV