Згідно з попередніми результатами, права партія "Право і справедливість" може вперше в історії нової Польщі сформувати однопартійний кабінет міністрів на чолі зі своїм кандидатом Беатою Шидло. Якщо врахувати, що на недавніх президентських виборах перемогу здобув представник цієї ж партії Анджей Дуда, то можна говорити про безпрецедентну монополію на владу - і це через довгі роки домінування в польській політиці центристської "Громадянської платформи".
На перемогу партії Ярослава Качинського очікували, але до такого тріумфу явно не були готові. Зараз у Варшаві намагаються пояснити причини такої серйозної зміни польського політичного ландшафту. Багато спостерігачів називають в якості головної причини втому суспільства від "Громадянської платформи" - тим більше, що правлячій партії довелося пережити кілька серйозних скандалів, пов'язаних з її провідними політиками. Але справа, як мені здається, не у втомі. Справа в нерозумінні політиками "Громадянської платформи" причин свого успіху.
Дефініції, якими користуються в Польщі по відношенню до провідних партій - консервативна, ліберальна і таке інше - зрозумілі для Заходу. Але Польща з погляду інтересу еліти та електорату до ідеології більше схожа на Україну, ніж на Німеччину. "Право і справедливість" - це партія братів Качинських. Тепер - партія Ярослава Качинського. А "Громадянська платформа" була крихким об'єднанням, створеним групою політиків - поки на чолі партії не з'явився Дональд Туск, нинішній глава Європейської ради. Саме Туску вдалося привести партію до успіху і стати справжньою альтернативою Качинському. І саме з ним польський виборець пов'язував свої симпатії до "Громадянської платформи".
Рішення Туска перейти на роботу в Брюссель стало початком кінця домінування його партії. Стало очевидно, що "Громадянська платформа" - конгломерат фракцій і груп, а не сильна партія. При цьому Туск явно не хотів, щоб на чолі його партії був хтось із його вічних конкурентів і опонентів. І тому новим прем'єром стала Ева Копач - хороший менеджер, але не харизматичний політик. Людина з команди Туска, але не Туск.
При цьому Ярослав Качиньський несподівано для багатьох поступив протилежним чином. Він зрозумів, що сама його постать викликає алергію у багатьох поляків - і відійшов у тінь. Качинський не став балотуватися на виборах президента і не став претендувати на посаду прем'єра. Зате тепер саме він буде "начальником держави" - як Пілсудський. Пілсудський теж не був ані президентом, ані прем'єром - просто в його випадку це не мало ніякого значення. І в ситуації з Качинським теж не матиме. Саме тому новий "начальник" може побудувати саме ту Польщу, яка йому подобається.
Для України це зовсім не означає погіршення відносин з Польщею - скоріше навіть навпаки. Але це означає з великою ймовірністю погіршення відносин Польщі з Євросоюзом і нерозуміння, яке може виникнути на певному етапі у Варшави і Вашингтону. І головне завдання нашої дипломатії в цій ситуації - зберегти теплі стосунки з сусідами і разом із тим зробити все, щоб нас не сприймали як їхнє політичне продовження.
Тому що опоненти Ярослава Качинського в Євросоюзі можуть захотіти відігратися на нас, а не на ньому.