Російський депутат Ради депутатів муніципального округу Якиманка Дмитро Захаров звернувся до правоохоронних органів з раптовими підозрами і сумнівами щодо Бібліотеки української літератури. Слідчий комітет Росії сумлінно взявся за роботу, і вже за кілька годин з бібліотеки було вилучено чимало книжок, які здалися росіянам такими, що "розпалюють ненависть та міжнаціональну ворожнечу". Оперативники вилучили документи, електронні носії і деяку літературу. В органах зацікавилися інформацією про зберігання в бібліотеці примірників газети, яка може носити "русофобський характер" і в якій нібито містяться перекручені історичні факти.
Серед такої небезпечної для Російської держави літератури виявилися дитячий журнал "Барвінок", наукові праці, присвячені Голодомору 1932-1933 рр., книги про Бандеру.
Одразу після цього СКР звинуватив Наталю Шаріну у злочині, передбаченому 282 статтею Кримінального кодексу РФ: розпалювання національної ненависті та ворожнечі, а також приниження людської гідності. Максимальне покарання, яке вона передбачає, – позбавлення волі на п'ять років.
Наталя Шаріна
До речі, справа має п'ятирічне коріння: подібний напад на Бібліотеку української літератури здійснюється вже не вперше. У 2010 році відділ у боротьбі з екстремізмом проводив обшуки та вилучив 50 книжок для експертизи. Тоді ФСБ не сподобалися книги про митрополита Андрія Шептицького, про ОУН-УПА, про діяльність руху "Пора", а також газети "Нація і держава", "Шлях перемоги", "Українське слово" та видання "Національна безпека України". У міліції заявляли, що цю літературу варто спалити.
Зараз російські слідчі звинувачують Шаріну в тому, що з 2011 по 2015 роки вона розповсюджувала серед читачів бібліотеки книжки Дмитра Корчинського. Російський суд визнав їх екстремістськими та забороненими для використання.
Ударна хвиля докотилася і до співголови Об'єднання українців Росії Валерія Семененка. У його квартирі 28 жовтня провели обшуки. Шукали, знову ж таки, "екстремістські матеріали". Поліція вилучила всі носії інформації, зокрема жорсткий диск його комп'ютера, комп'ютер дружини, флеш-карту дочки та кілька книг з історії України. Самого Семененка затримали і після багатогодинної бесіди в Таганській міжрайонній прокуратурі випустили. Бесіда, як і обшук, проходила без адвоката.
Цю ситуацію можна було б порівняти з забороною російських книжок в Україні, якби не нюанс: Україна не арештувала жодного російського культурного діяча, для арешту яких, між іншим, були підстави. Окрім цього, матеріали, вилучені з Бібліотеки української літератури, мало подібні до таких, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дитячий журнал "Барвінок" важко порівняти з творіннями Георгія Савицького "Поле бою - Україна. Зламаний тризуб", Гліба Боброва "Україна в огні", Олександра Дугіна "Україна. Моя війна. Геополітичний щоденник", Едуарда Лимонова "Київ капут" чи радника президента Росії Сергія Глазьєва "Українська катастрофа. Від американської агресії до світової війни?".
Подібні дії Слідчого комітету Росії – не перший прояв справжнього обличчя російської влади. Історія зберігає чимало подібних випадків.
У 1627 році указом московського царя Михаїла Федоровича та його батька патріарха Філарета-Федора було постановлено зібрати й спалити книги українського друку із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги.
Через 200 років після цього - 1863 року – був підписаний сумнозвісний циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії Павла Валуєва. Це розпорядження, адресоване Київському, Московському та Петербурзькому цензурним комітетам, забороняло видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою.
1876 року Емський указ Олександра II повністю заборонив українське письменство. Він посилював Валуєвський циркуляр: тепер заборонили друкувати українською мовою оригінальні та перекладні твори, завозити українські книги й брошури, надруковані за кордоном, ставити українські вистави, влаштовувати концерти українських пісень.
1914 року, захопивши Галичину, російська окупаційна адміністрація спалила бібліотеку й друкарню Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
Однак далеко ходити не треба: окупаційне "Міносвіти Криму" у вересні 2014 року повідомило, що в школах півострова проведуть ревізію: виявлятимуть і палитимуть заборонені книги. До списку забороненої літератури увійшло 2442 найменування, серед яких книги, статті, листівки і навіть тексти пісень. Ревізію в школах провели співробітники правоохоронних органів спільно з фахівцями з управління освіти. Після виявлення забороненої літератури члени інспекції вилучали і спалювали її.
Нинішня ж розправа не лише з книжками, а й бібліотекаркою нагадує досвід нацистів часів Гітлера. Тоді, в травні 1933 року, проникнуті пропагандою студенти спалювали на берлінській площі книги Ремарка, Хемінгуея, Гашека та інших авторів.
З якою метою путінська влада зараз активно шукає екстремістську українську літературу, питання риторичне. Відволікати увагу своїх громадян від страшних діянь свого режиму в Сирії, на Донбасі чи будь-де – справа звична.