Голоси після виборів у Туреччині рахують стрімко. О 17:00 годині дільниці закрились, а вже близько 20:00 було підраховано левову частку голосів.
За найсвіжішими даними, правляча Партія справедливості та розвитку набирає 49%. Її прибічники одразу ж почали святкувати перемогу.
Фото: Hurriyet Daily News
Фото: Hurriyet Daily News
За найпотужнішу опозиційну силу – Республіканську народну партію – проголосувало близько 25%.
Окрім них, передвиборчий бар’єр подолала Партія націоналістичного руху. Ультраправі отримали десь 11-12%.
Прокурдська Демократична партія народів, скоріш за все, не подолала бар’єр в 10% і не потрапляє в парламент. Цей факт негайно викликав протести курдів. На їх подолання кинуто чималі сили поліції, озброєної сльозоточивим газом, кийками і водометами.
Фото: Hurriyet Daily News
Партія і сам Ердоган, який є одним з її співзасновників, формально вважаються консерваторами. Та де-факто це – помірковані ісламісти.
Партія Справделивості та розвитку отримувала більшість та одноосібно формувала уряд вже три рази – після виборів у 2002, 2007 та 2011 роках. У червні 2015 року плани Ердогана сплутала прокурдська ДПН, якій вдалося перейти бар’єр в 10%. Коаліції так і не вийшло, тому було проведено ще одні парламентські вибори. На яких, судячи з попередніх результатів, партія Ердогана повертає собі втрачені позиції та звання партії влади.
А якщо їй вдасться отримати 330 місць (всього у турецькому парламенті 550 депутатів), то Ердоган здійснить свою мрію – оголосить референдум по зміні конституції. Він прагне підсилити владні повноваження президента, бо останні десятиліття особою №1 у країні лишається прем’єр.
Дим Таксіму
Реджеп Таїп Ердоган зараз дуже потрібен Росії, Європі, США та зрештою й Україні. Хоча, за великим рахунком, Києву не так вже й важливо, хто рулитиме в Анкарі. Набагато важливіше, як той хтось вестиме себе з Москвою.
Нинішній лідер Туреччини далеко не пухнастик. Всі добре пам’ятають, як він жорстко розігнав протести на площі Таксім у 2013 році.
Фото: Reuters
Фото: Reuters
Ердоган майже повністю знищив військову еліту з числа генералів-кемалістів, які могли становити загрозу його владі. Опозиційні ЗМІ постійно стикаються з проблемами аж до поліцейських штурмів.
Та Європа не схильна занадто сильно критикувати Ердогана, а тим паче вживати проти нього якісь більш жорсткі заходи. Саме Туреччину, як пише The Guardian, у Брюсселі вважають ключем до вирішення проблеми з безпрецедентним напливом біженців та мігрантів. Країна може послужити бар’єром, але натомість Ердоган хоче свою вигоду.
Для США він партнер у вирішенні проблеми Сирії. Звісно, Ердоган має там свої плани, та його авіабаза потрібна американцям. Звідти вони можуть ефективніше протидіяти бойовикам з "Ісламської держави". Ердоган після довгих умовлянь погодився увійти до коаліції на чолі зі США, яка воює з ІДІЛ. Щоправда, велика частка його авіаударів дісталася і дістається курдським угрупованням. Турецький президент вважає курдів більш небезпечними ворогами, аніж ІДІЛ.
Щодо Росії, то вона все ще сподівається на втілення "Турецького потоку" – газопроводу в обхід України. Турки його заморозили, як вони самі пояснили, через вибори. Мовляв, поки немає стабільного уряду, то й говорити немає сенсу. Чи відновиться цей проект, зрозуміємо дуже скоро.
Україні цей проект невигідний, оскільки в перспективі робить непотрібною транзитну трубу з Росії до Європи. Зараз Туреччина, не розпочавши проект, вимагає в Росії обіцяну знижку на газ та подала позов на "Газпром" в арбітражний суд.
Не виключено, що проект Анкара поховала остаточно через сирійську авантюру Путіна. Порятунок Башара Асада прямо суперечить планам Ердогана. Серйозність своїх намірів турки вже продемонстрували, збивши російський безпілотник.
Також Туреччина категорично проти анексії Криму і демонструє підтримку кримським татарам.
Та українцям не варто обманюватись щодо Ердогана. Згадаємо досвід Богдана Хмельницького та інших гетьманів, які укладали союзи з турецькими султанами. Османи лишались союзниками доти, доки їм це було вигідно. А потім зраджували козаків не вагаючись.