У провалі безвізового режиму звинуватять секс-меншини, - ЛГБТ-активіст

Кого в Україні так лякає заборона дискримінації, для кого така поправка стала би рятівною і чому довкола цього питання стільки шуму, ми запитали у правозахисника і ЛГБТ-активіста Зоряна Кіся.

Кого має захистити заборона дискримінації за сексуальною орієнтацією?

Ця норма захищає однаково всіх, а не тільки представників ЛГБТ-спільноти. Дискримінація за сексуальною орієнтацією означає, що теоретично і гетеросексуальна людина зможе відстояти свої права, якби її хотів звільнити з роботи гомосексуальний начальник.

Чому тоді парламентарі не захотіли за неї голосувати?

В України зараз багато проблем із виконанням Плану дій щодо лібералізації візового режиму: йдеться про відсутність реформ на митниці, відсутність боротьби з корупцією, проблеми довкола Генпрокуратури. Це дуже серйозні виклики, через які візи для нас точно не скасують. Без прийняття поправки про заборону дискримінації за сексуальною орієнтацією безвізовий режим нам теж не дадуть, але наші можновладці скажуть, що саме через секс-меншини ми не отримали безвізового режиму.

Тобто, така поправка нікому не зашкодить?

У Європі були проблеми щодо цього питання із релігійними організаціями. Для них було неприйнятно, щоб держава змушувала приймати на роботу представників ЛГБТ-спільноти. Тому законодавство, скажімо, в Молдові чи Румунії, одночасно містило винятки, які захищали інтереси релігійних організацій.

Такої норми вимагає Європа. В Україні дійсно є така проблема?

Звичайно, у нас ця проблема є. Країни Європи, у яких давно діє антидискримінаційне законодавство, і досі визнають проблеми на ґрунті сексуальної орієнтації.  Деякі наші коментатори заявляють, що Україна – така унікальна країна, у якій цього явища немає.

Справа у тому, що випадки такої дискримінації дуже важко задокументувати. Зазвичай жертви порушень прав на цьому ґрунті не звертаються нікуди, не розраховують, що права будуть відстояні і бояться відкривати свою сексуальну орієнтацію.

Як саме виглядає така дискримінація?

Поки людина приховує, вона не має проблем. Коли ж хтось залізе в особисте листування або якимось іншим способом випадково дізнається, починаються утиски, напружена атмосфера в колективі, знущання. Людина вважає, що їй легше звільнитися, знайти нову роботу і забути про це, ніж привертати до проблеми загальну увагу. Знаю випадок, коли представник секс-меншини був першим у черзі на скорочення,  тому що "йому й так нема чого втрачати".

У Європі поправки до законодавства вирішили проблему?

Законодавча норма сама по собі нічого не змінить, питання, як її впроваджувати в життя. Якщо це буде мертва норма, то ситуація не зміниться. Мета таких норм – не стільки карати за випадки дискримінації, як попереджати.

У перші роки після прийняття таких норм кількість скарг на дискримінацію зростає, що не значить про ріст кількості випадків. Люди просто починають вірити, що щось може змінитись і перестають боятися.

У Молдові та Румунії після прийняття таких законів з'явилися випадки таких скарг, але кількість їх вимірюється одиницями, максимум – десятками. Це не сотні чи тисячі скарг, оскільки вони завжди мають бути серйозно обґрунтовані.

За даними опитування, проведеного центром "Наш світ" у 2011 році в Україні, 89% респондентів, чия гомосексуальна орієнтація або трансґендерність була відома іншим, зіткнулися з дискримінацією або іншими порушеннями прав людини щонайменше один раз протягом попередніх трьох років.

Згідно зі звітом " Вирішення проблем дискримінації та нерівності в Україні", підготовленого міжнародною організацією "The Equal Rights Trust" та українським центром "Наш світ", найчастіше представники ЛГБТ-спільноти зустрічаються із дискримінацією у сферах зайнятості, освіти, охорони здоров’я та при контактах із правоохоронними органами.