Згадуючи “Любовний настрій”

Одного разу у Фаїни Раневської запитали: “Що таке кохання?”. У відповідь вона повільно затягнулася незмінною папіросою, задумалася і раптом розбила свою високу медитацію одним словом: “Забула...”

Ця невинна байка часто згадувалася під час розмов із друзями, що сповідувалися в особистих негараздах зі “своїм” чи “своєю”. Усі їхні суперечки з'являлися невідомо звідки. “З чого почалося ваше непорозуміння?” - питання, у відповідь на яке всі без виключення відводили очі. І не через те, що нічого було сказати. А навпаки. Розказати їм хотілось настільки багато, що просто не знали, з чого почати.

Свою місію слухача в таких розмовах я часто зводив до згадки про вишуканий фільм “Любовний настрій” Вонга Кар-Вая. Ця стрічка часто зустрічається у рейтингах “кращі фільми 2000-х”. Вона нагадує про чисті почуття, з яких, зазвичай, і починаються стосунки між чоловіком і жінкою.
 

У резонанс із цією картиною входить короткометражна робота Катерини Горностай “Віддалік”, яку було визнано кращим українським фільмом на нещодавньому кінофестивалі “Молодість”.
Вітчизняна стрічка живописує етап у стосунках, який слідує за тим, що показав Кар-Вай. Коли наелектризоване романтикою повітря з часом розряджається, і на зміну наповненому кольорами і звучанням світу (як у “Любовному настрої”) приходить блідий період буденного співіснування. Коли, незважаючи на фізичну близькість, двоє опиняються немов дуже і дуже далеко один від одного.

Події “Віддалік” розгортаються у спальні. Двоє лягають спати. Вона натякає на секс, а він перевертається на інший бік, бо завтра рано вставати. Між ними зав'язується розмова. А по її завершенні наступає довге важке мовчання як між протагоністами, так і серед глядачів, багато з яких під час титрів замислено відводять очі від екрану.

Під час перегляду “Віддалік” відчуваєш себе у ролі психіатра, що сидить перед кушеткою, на якій лежать двоє.
Головні герої — немов два метелики, що колись вільно пурхали навколо полум'я пристрасті й вишукували хвилинку, аби побути разом. А через три роки шлюбу близькість пришпилила їхні зачерствілі душі до синього бархату вітрини музею під назвою “Повсякдення”. Такими їх і бачить глядач: безпорадними тілами, що при граничній фізичній близькості в одному ліжку — надзвичайно далекі один від одного. І все, що їм залишилося, — згадувати свої почуття.

Коли один із героїв фільму каже: “Я не закоханий”, інший у відповідь мовчить, немов через те, що не хоче говорити те ж саме.

Якщо у “Любовному настрої” показуються невисловлені почуття, що за природою своєю ніколи не забуваються, то у “Віддалік” — почуття  висловлюються. А значить, від їхнього кохання залишилася тільки приємна згадка, яку герої стрічки й озвучують під час розмови.

Якщо не брати до уваги одну лише монтажну склейку, яка, по суті, не змінює ні місце, ні час подій, то “Віддалік” знято одним суцільним кадром. Це посилює ефект, немов сюжет стрічки — вирвана зі щоденника сторінка. А у щоденникових записах художня майстерність і композиційна довершеність завжди відступають перед щирістю й інтимністю того, про що йдеться. Цим і проймає фільм.

Величезна кількість сюжетів, подібних до “Віддалік”, щоденно публікуються у соціальних мережах. Люди воліють виривати з власного життя неприємні сторінки про суперечки зі “своїм” чи “своєю” і викладати їх на суд онлайн-друзів. Робиться це, на перший погляд, для того, аби гуртом розібратися в особистих непорозуміннях. А призводить до того, що проблема “заговорюється” і — забувається.

Натомість стрічка Каті Горностай зіштовхує глядача з реальністю буденного непорозуміння “в лоб”. І замість того, щоб запропонувати шляхи вирішення суперечки між хлопцем і дівчиною, режисер закінчує стрічку невизначеним мовчанням, лишаючи героїв на самоті зі своїми питаннями.

Судячи з того, що, окрім “Молодості”, картина отримала нагороди ще на трьох міжнародних кінофорумах, критики високо оцінили подібне мовчання. Те, що недоговорюється у фільмі, має більше значення, ніж тонни онлайн-балачок.

Цікаво, як цю стрічку сприймуть завсідники соціальних мереж. Адже вони хоч і часто вирішують ті ж самі проблеми, що й герої “Віддалік”, проте мовчати у подібних випадках не звикли.