Дехто з його критиків вважає це великою перемогою громадянського суспільства, а деякі, як Михаїл Саакашвілі, давній опонент Мартиненка, навпаки, заявили, що це складання повноважень нічого не змінить. Якщо відмовитися від інформаційних маніпуляцій і говорити відверто, то потрібно чітко розуміти, що слугувало причиною відставки. Депутати від Блоку Петра Порошенка звинувачували Мартиненка у хабарництві. Підставою послужила справа, яку розслідує прокуратура Швейцарії. Ця справа не проти Мартиненка, але він є суб’єктом дослідження прокуратури. Жодних звинувачень або підозри прокуратура Мартиненку не пред’являла. Натомість, швейцарці звернулися до української прокуратури з проханням надати додаткову інформацію. Жодного рішення суду, який би довів вину Мартиненка не існує. Але цікаво, що ініціатором цієї справи був Віктор Янукович. Саме за його дорученням українські прокурори звернулися до швейцарців, бо вважали, що Мартиненко фінансує опозицію. Це відповідало дійсності. Багато колег з опозиції говорили мені, що саме Мартиненко був одним з основних фінансистів Майдану, і без його підтримки Янукович уже давно доєднав би Україну до Митного союзу. Парадокс полягає в тому, що депутати з Блоку Петра Порошенка навіть не намагалися настільки ж послідовно критикувати Льовочкіна, Бойка, Бакуліна, Іванющенка, та інших лідерів з оточення Януковича. І компанія проти Мартиненка була зосереджена лише на фактах його можливого отримання коштів (чого теж ніхто не довів) у часи Януковича, а не зараз. Нічого дивного в цьому немає, оскільки менеджери Іванющенка входять до складу того ж Блоку Петра Порошенка, а менеджери Льовочкіна і Фірташа є їхніми найближчими союзниками. Мартиненко, як сильний і незалежний політичний гравець, був їм непотрібен. Мартиненко, як один з найкращих фахівців з енергетичних питань, був незручним для всіх олігархів, які збагатилися саме на українській енергетиці. І тому не лише Фірташ, чи Ахметов, а й Коломойський в останньому інтерв’ю так тепло говорить про критиків Мартиненка з БПП, які ще недавно були для нього ворогами.
Відмова Мартиненка від депутатства на перший погляд виглядає слабістю. Якщо кожен фахівець, якого критикують у пресі, чи проти якого порушували справу за ініціативою Януковича, складатиме повноваження, то перемога проплаченого популізму виглядає неминучою. Але сила цього кроку фактично вибиває всі козирі у критиків голови комітету з ПЕК. Він демонструє, що питання депутатської недоторканості не є для нього принциповим, що, на відміну від спонсорів його відставки з Опозиційного блоку та БПП, готовий захищатися у суді як звичайний громадянин. Окрім того, ця історія повинна отримати продовження у справжніх розслідуваннях проти реальних корупціонерів та маніпуляторів.
Тиск на Мартиненка, очевидно, насправді був тиском на Яценюка. І, складаючи повноваження, Мартиненко, з однієї сторони, забирає додаткові підстави для критики Яценюка, а з іншої – робить вакантною посаду "хлопчика для биття", і те, що вороги Яценюка шукатимуть у його оточенні когось наступного, не викликає сумнівів. Цим наступним може бути і сам Яценюк, відставки якого так бажають претенденти на цю посаду, в тому числі, і Саакашвілі. Але вся ця боротьба – звичайні маневри із спробою самим монополізувати фінансові потоки. Адже в уряді Яценюка сам Яценюк призначив аж трьох осіб – міністрів внутрішніх справ, юстиції та культури. Фактично, Яценюк керує урядом Порошенка, захищаючи самого Порошенка від негативу критики. Відставка Яценюка, якщо таке відбудеться, не особливо йому зашкодить. Навпаки, дасть змогу продовжити будувати успішну політичну кар’єру, як не дивно це звучить зараз. Але Петра Порошенка ця відставка зробить відповідальним за всі політичні проблеми не лише перед власними громадянами, а й перед Заходом. Тому, як би дивно це не було, удари по Мартиненку – це удари по Порошенку. І якби сам Мартиненко не зробив цього неочікуваного кроку, наступним урядом був би уряд Льовочкіна-Григоришина. І, навіть, якщо б його очолив не сам Льовочкін, а, наприклад, Саакашвілі, для росіян це було б великою перемогою, оскільки ні Костянтин Григоришин, ні Сергій Льовочкін ніколи не позбудуться російського контролю.
Ідея про те, що Саакашвілі може очолити проросійський уряд, на перший погляд виглядає абсурдною. Але якщо зважити, що Григоришин відверто підтримує Михаїла, а Льовочкін розміщає його рекламу на "Інтері", це не здається настільки неймовірним. У Саакашвілі своя гра. Українське прем’єрство для нього - лише спосіб отримати додатковий авторитет та ресурс для тріумфального повернення у Грузію в будь-який спосіб. І, навіть, якщо для цього доведеться звалити прозахідний уряд, дивіденди виглядають привабливими.
А після зміни уряду можна буде вимагати дочасних президентських виборів та переобрання слабого та беззахисного Порошенка.
Тому всі історії про те, що Мартиненко злякався приїзду Байдена – звичайна маніпуляція (за яку має бути соромно кожному українцю). США зараз найбільше зацікавлені у єдності між Порошенком і Яценюком. Залежний від певної кількості своїх депутатів та їхніх російських спонсорів Порошенко лише зацікавлений у їхньому послабленні. Крок Мартиненка вибиває з їхніх рук будь-які козирі, бо вносить безлад у заплановану піар-компанію. А тому є вигідним як Порошенку, так і Яценюку, і самому Мартиненку.