Розмова відбулася напередодні затримання Георгія Сатарова московської поліцією за участь у акції протесту до Дня Конституції Росії. Нагадаємо, Георгій Сатаров – один з авторів чинної російської Конституції.
У Росії відбулося кілька потужних скандалів, які демонструють, що влада захиталася, розуміння в народі дедалі менше й менше. Ми в Україні, в принципі, очікували цього дещо раніше, наприклад, після крадіжки Криму, після розв'язаної Кремлем війни на сході України, але зараз ми розуміємо, що внутрішні процеси в самій Росії набагато загрозливіші для влади Кремля. Хоча можливо я й помиляюся.
Ні, ви не помиляєтеся. Єдине, в чому ви помиляєтеся, це в моменті діагнозу – загрозливими процеси стали вже досить давно. Скажімо те, що і влада, і економіка підсіли на вуглеводневу голку – тому вже більше 10 років. Те, що фактично відбувається руйнування державних інститутів не на рівні вивісок, а в їх штатній, реальній функції – це вже років 7-8 точно. Те, що бюрократія неефективна в усьому крім крадіжок і захисту себе – цьому не менше 10 років. Те, що фактично політика Путіна повторює траєкторію розпаду Радянського Союзу, було діагностовано понад 10 років тому. Тобто всі ці симптоми і діагноз у цілому було ясно видно уважним спостерігачам досить давно. Інша справа, що запущена форма цієї хвороби стала міжнародно небезпечною. Знаєте, як хворий, наприклад, на якусь нехорошу хворобу.
... Чуму, наприклад
... Або сифіліс, він починає бути шкідливим не тільки для себе, а й для оточуючих.
Я не психіатр і не психоаналітик, я не можу залізти в голову окремо взятого кремлівського вождя, але відчуваю, що він усвідомлює всю складність ситуації. Як Ви думаєте, він здатен добровільно піти?!
Я теж не психоаналітик, але так, як я собі це уявляю, таке малоймовірне. Просто вже відбулися такі незворотні зміни в його уявленнях про себе і про навколишній світ, які не допускають цієї можливості. Єдине, що може статися, якщо станутьсяякісь серйозні потрясіння, які можуть змусити якихось людей, яким він більш-менш довіряє, – а серйозно він довіряти не може нікому, – нарешті пояснити йому реально, що відбувається. Він живе дуже давно в абсолютно віртуальному світі. Дуже давно – це більш як 10 років, щоб було зрозуміло. Це не проблема якихось спотворень психіки, це проблема викривленої інформації, яка йому надходить і, в першу чергу, саме це не дозволяє ухвалювати адекватні рішення. Необхідний прорив інформаційної блокади. А от що може статися за цим проривом – страта гінців, які принесли неприємні вісті, чи навпаки, здійснення якихось підказуваних йому серйозних дій, включно і з можливістю відставки -– це абсолютно непередбачувано.
Під час свого останнього виступу він мені нагадав продавця повітря – базікає й базікає, видаючи вже чуті мантри. Ми в Україні стежимо за тим, що відбувається у вашій країні, – так ці мантри про якісь там диверсифікації економіки звучать не перший рік, хоч ми розуміємо, що російська економіка падає і т.д.
Ви знаєте, я підозрюю, що це наслідок тотальної халтури. Вона оволоділа переважною частиною влади вже досить давно. У людей, які дісталися певних висот, є інші, важливіші завдання, ніж писати якісь послання. Можна наприклад, торгувати своїм доступом до тіла, та в цілому є багато "корисних" речей, які можна встигнути зробити під час перебування при владі. І все це абсолютно не поширюється на написання послань. І це стосується не тільки тих, хто працює в Кремлі... Халтура в цьому тексті видна в усіх можливих текстуальних, семантичних і семіотичних проявах. Путін з цього приводу не дуже рефлексує -– він навпаки радий, що чує якісь знайомі слова, які легше вимовляти, ніж незнайомі. Він, звісно, може дивуватися, "ой, а по-моєму я вже про це говорив". Тоді йому вставляють у послання фразу: "я вже про це говорив і я повинен сказати це ще раз", – і це, природно, вимовляється таким собі дуже рішучим голосом. У першу чергу це є наслідком тотальної халтури, яка є наслідком розкладання бюрократії, про яке я вам вже казав.
А його реакція на турецьку кризу? Усі очікували гострішої реакції, але відмова від турецьких фруктів нагадує класичну фразу про гору, що породила мишу: мовляв, обіця усіх ножичком порізати, а в результаті залишив московських школярів без дешевих мандаринів.
Або по-іншому – на зло мамі відморожу вуха. Бачите, Россія вже давно не має зовнішньої політики в її нормальному вираженні, коли є реальні інтереси обороноздатності, інтереси економки, інтереси громадян або ж якісь довгострокові стратегічні цілі. І коли ці цілі, як годиться в серйозній зовнішній політиці, заявлено. Цього немає вже давно. Є абсолютно емоційна реакція на особисті пристрасті й образи. Це, можливо, не так яскраво проявлялося досі, але в даній ситуації це проявилося так відверто, що вся зовнішня політика – прояв різноманітних емоцій першої особи. Те, що в результаті не було більш жорсткої реакції, я думаю, не заслуга Путіна, а заслуга військових, які чудово обізнані про можливий стан армії Туреччини і про стан своєї армії. Це моя підозра, оскільки у мене немає точних джерел інформації. Можливо, йому не дали проявити більш жорстку реакцію, хоча можливо у нього і були якісь наміри.
Умовно кажучи, з турками воювати страшно і не вийде, а у випадку з Україною, можна намагатися українською кров'ю змивати плювок Ердогана ?!
Я більше схильний вважати, що зараз на сході України тривають ігри сепаратистів, до речі, далеко не нові, аби пробудити активність і можливо навіть злегка підставитися, викликати жалість або гнів Кремля з відповідними рухами тіла. Але я підозрюю, що Путін на цьому проекті поставив хрест, і це, насамперед, проявилось у ситуації з енергетичною блокадою Криму.
Якщо можна, трошки докладніше про це.
Я думаю, що якби це сталося рік тому, я маю на увазі підрив ліній електропередач, то це могло б стати приводом для надзвичайно жорсткої і масштабної воєнної реакції Росії.
А чому зараз її не відбулося?
З причини, яку я вже зазначив: Путін поставив хрест на цьому проекті.