Обсяг російських фільмів, що на свій лад трактують події на сході України і в Криму, неспівставні з тим, що може запропонувати у відповідь український кінематограф.
Російська сторона вже випустила кілька десятків картин, що вибілюють бойовиків т. зв. "ДНР" і "ЛНР" ("Воєнний кореспондент", "Українська агонія. Прихована війна","Донбас на лінії вогню", "Донецьк. Аеропорт" тощо), а також у власний викривлений спосіб трактують окупацію Криму ("Крим. Шлях на батьківщину" тощо).
Вітчизняного кіно на цю тему ("Гвардія", "Неоголошена війна. Щоденник пам’яті", "Ближній дальній схід" тощо) суттєво менше навіть якщо врахувати численні стрічки, що зняті в рамках проекту "Вавілон`13".
На перший погляд це співвідношення здається невтішним для української сторони. Та насправді, такий стан справ – тільки на краще для нас. Адже замість того аби зациклюватися на темі російської агресії і протистояти ідеологічній машині північних сусідів – наш кінематограф зосередився на інших, не менш важливих темах: на пропаганді прогресивних і цивілізованих цінностей.
Наприклад, серіал "Слуга народу" пропагує антикорумпованість влади, "5baksiv.net" - підприємливість молоді, "Ніконов і Ко" - дієздатність інвалідів, тощо. У всіх цих і багатьох інших вітчизняних стрічках останніх двох років наріжним каменем є талант головного героя. Саме завдяки власній наполегливості і винахідливості протагоністи наших фільмів розв’язують найзаплутаніші проблеми.
Звісно, якість цих стрічок рідко підіймається вище позначки "посередньо". Та головне, що такі фільми переконують глядачів у здатності подолати будь-які складнощі. Тобто українські фільми пропагують віру в себе, а російські – покірність владі. Якщо перші орієнтовані на особистостей, то російські – на безлику людську масу і націоналізм.
"У сучасному світі немає місця націоналізму. Навіть тимчасові загострення, спалахи націоналізму не можуть тривати довго, тому що сьогодні розвинені щільні комунікації з зовнішнім світом. А націоналізм означає постійно тримати стінку, не впускати щось у себе. Ми не можемо знайти все в собі. Якщо росіяни намагаються зараз ізолюватися… то для українців – це точно не варіант", - пояснює письменник Любко Дереш.
Кінопропаганда у високо розвинутих країнах ближча до людей, а в Росії – до влади. Перші за допомогою фільмів підказують звичайним людям вирішення проблем сьогодення, а другі – зіштовхують глядачів із минулими негараздами, що, здавалося б, уже давно мали забутися.
Тож коли нові серіали США готують широкий загал глядачів до співіснування зі штучним інтелектом, а європейські фільми пропагують толерантність до інших національностей і людей із нетрадиційною сексуальною орієнтацією – на російських екранах показуються серіали про СРСР і ментів.
Позиція вітчизняного кінематографу нагадує поведінку інтелігента, що замість того аби витрачати час на суперечки з вульгарним агресором – відвертається в інший бік, щоби приділити увагу важливішим справам.
А наші північно-східні сусіди хай і надалі роблять акцент на "русском мире". Адже чим більше вони приділяють уваги своєму націоналізмові – тим більше гаятимуть час, який вже сьогодні виливається у їх суттєве ідейне відставання від прогресивних країн.
Після війни у Грузії в 2008 році Росія також випустила спочатку кілька дешевих телевізійних фільмів, що мали закласти у свідомість глядачів вигідні Кремлю меседжі. А згодом, у 2012 році, вивела на екрани масштабний як за бюджетом ($19 млн), так і за рівнем брехні фільм "Август. Восьмого".
За задумом стрічка мала зафіксувати у масовій свідомості глядачів по всьому світі, що саме Грузія є антигуманним агресором у конфлікті в Південній Осетії. Та в результаті стрічка з тріском провалилася у прокаті, а в окремих країнах – взагалі була заборонена.
Подібне дороге і брехливе кіно може вийти у Росії і за результатами війни на Донбасі. І українці мають чекати на цю стрічку більше за будь-кого іншого. Хай Кремль, незважаючи на кризу, витрачає ще кілька десятків мільйонів доларів на завідомо поганий фільм, який в результаті наштовхнеться на заборони у багатьох країнах, провалиться у прокаті і за кілька місяців забудеться.
А в Україні тим часом зніматимуться фільми про екологію, нові технології, лояльність до інших національностей і представників сексуальних меншин. Адже наш кінематограф ще не підняв так багато важливих тем…
Ілюстрації Васі Ложкіна