Заснована на епізодах з біографії Ділана Томаса, вона здатна застерегти поціновувачів літератури та інших мистецтв від занадто близького знайомства з видатними митцями.
Головний герой картини Джон Бріннін (Елайджа Вуд), маловідомий поет, який нещодавно отримав посаду професора літератури, вмовляє університетську раду благословити його зусилля з улаштування американського турне Ділана Томаса (Селін Джонс), прославленого валлійського віршотворця і його власного літературного кумира. Однак поважні мужі не поділяють ентузіазму молодого колеги, оскільки розуміють, що людина, здатна створювати строфи божественної краси, навряд чи буде особливо приємна у спілкуванні, навіть якщо взагалі зможе поводитися пристойно.
Але Бріннін не схильний прислуховуватися ні до розумних порад, ні до поганих чуток про буйну вдачу валлійського барда, і врешті-решт йому дозволяють взятися за справу. При цьому герою дають зрозуміти, що збереження за ним університетської посади залежить від його здатності тримати заокеанського гостя у рамках пристойності.
На жаль, після першого ж знайомства з Діланом Томасом герой розуміє, що його академічна кар'єра висить на волосині. Томас постає великою дитиною, притому досить невихованою і кепською. Примхливий, слабохарактерний, егоїстичний, він позбавлений не тільки хоч би якогось уявлення про відповідальність, але і всякого почуття сорому. Ці риси характеру, у поєднанні з алкогольною залежністю, перетворюють літературне турне одного з найзначніших поетів сучасності в низку пиятик і скандалів.
Нещасний Бріннін, який перепробував всі методи впливу на норовливого валлійця (щоб переконатися в їх неспроможності), - відвозить гостя на батьківську ферму, прагнучи напередодні важливого виступу в Йєлі тримати Томаса подалі від міських спокус.
"Запалюючи зірки" добре передає комізм ситуацій, описуючи крах ілюзій наївного професора, який уявляє, що генії створені для чінних творчих вечорів і захоплюючих бесід про мистецтво, і зіткнення безпутного поета зі ханжеською благопристойністю істеблішменту. На жаль, творці картини, схоже, так само нездатні контролювати поведінку Томаса, як і нещасливий організатор його поїздки. Складається враження, що вони просто не знають, що з ним робити - протягом усього фільму в будь-якій ситуації і в будь-якому товаристві автор "Під покровом молочного лісу" і "Не йди смиренно в цю спокійну ніч" напивається, цитує власні вірші і прорікає пишномовну нісенітницю. Спочатку це тішить, але швидко приїдається.
Оповідь перетворюється на набір скетчів, якому творці стрічки марно намагаються надати сюжетну послідовність. Наприклад, несподівана сварка між Брінніном і його старшим товаришем по кафедрі практично не знаходить пояснення, а причини страху, який відчуває Томас до своєї дружини, не наважуючись навіть прочитати отриманий від неї лист (чи не єдиний приклад його реакції на навколишній світ), залишаються нерозкритими і зводяться до кількох комедійних віньєток.
Але, мабуть, з найбільшою очевидністю нездатність творців виразно зобразити фігуру Томаса проявляється в сцені, в якій поет і Бріннін нарешті знаходять спільну мову. Предмет їх захопленої бесіди залишається загадкою для глядача - замість слів, які не зуміли вигадати сценаристи, йому доводиться задовольнятися сентиментальною мелодією.
Разом з тим, у взаєминах Брінніна і Томаса авторам вдається по-новому розкрити тему Моцарта і Сальєрі. Ця розповідь у черговий раз підтверджує, що справжній талант не залежить від моральних достоїнств, не досягається наполегливою працею, а є даром з неба - даром, який може, за скромним людським розумінням, здатися незаслуженим. Однак для такого безпутного генія підчас необхідно, щоб поруч були люди незаздрісні і самовіддані, здатні оцінити його як художника і проявити поблажливість до його людських якостей.