Катаючись на лижах у французьких Альпах, Шумахер упав і вдарився об приховане під снігом каміння. Спортсмен зазнав серйозної травми голови і впав у кому.У госпіталі французького міста Гренобль під час операції Шумахеру видалили гематому в мозку. Тоді його ввели у стан штучної коми, щоб знизити тиск на мозок.
У червні-2014 Шумахер вийшов з коми, його перевезли до лікарні Лозанни. Повідомлялося, що славетний гонщик не міг говорити, проте радів, коли бачив свою дружину і спілкувався з лікарями, киваючи головою.
На початку вересня-2014 Шумахера виписали з лікарні і його перевезли додому – до будинку на березі Женевського озера. Тоді повідомлялося, що за його здоров'ям стежитимуть 15 фахівців, а на лікування у домашніх умовах витрачають 130 тис. євро на тиждень.
У жовтні-2014 француз Жан-Франсуа Пайєн, який лікує Міхаеля Шумахера, прогнозував повне одужання свого пацієнта протягом трьох років. Минуло вже два.
У травні-2015 менеджер спортсмена Сабіна Кем заявила, що стан її клієнта поступово покращується. Та вже у вересні з'явилася інформація, що Міхаель катастрофічно втрачає вагу - 45 кг, що близько до критичної норми, враховуючи зріст Міхаеля 174 см.
І ось уже два роки німецький гонщик бореться за нормальне життя, поки що воно в нього закулісне, сховане від пронирливих журналістів і цікавих зівак.
У далекому 1978-му в збірній Радянського Союзу зі спортивної гімнастики з'явилася нова "зірка" – абсолютна чемпіонка світу Олена Мухіна. Щоправда медалі чемпіонатів світу та Європи вона здобувала і раніше. На Олімпіаду-1976 її не взяли як нестабільну гімнастку, хоча складність її програм тоді була вражаючою.
За місяць до московської Олімпіади-1980 знову існувала імовірність, що Олену, незважаючи на всі титули, знову можуть "бортонути" з Іграми. Команда перебувала на останньому зборі у Мінську, де Мухіна тренувалася з хворими від перевантажень гомілкостопами, колінами і запаленням суглобової сумки кисті. Її тренер Михайло Клименко на пару днів поїхав до Москви. В кулуарах говорили, щоб відстояти свою підопічну у збірній.
Олена працювала самостійно і на одному з тренувань вирішила спробувати унікальну в'язку. Суть її полягала в тому, що після фляку і найскладнішого (півтора сальто з поворотом на 540 градусів) стрибка приземлення повинно було відбуватися не на ноги, як зазвичай, а головою вниз, в перекид. Гімнастка невдало відштовхнулася, висоти не вистачило, і на очах головного тренера жіночої збірної Амана Шаніязова, держтренера Лідії Іванової та тренера команди з акробатики (більше в залі не було нікого) вона врізалася в підлогу, зламавши шию. На думку одного з тренерів, вона розбилася тому, що просто недоштовхнулася в розбігу травмованою ногою.
Перша операція - на хребті - була зроблена лише через добу після травми в Мінську. Вона тривала кілька годин, однак результат (багато в чому через зволікання) був маловтішний: Мухіна залишилася майже повністю паралізованою. Потім у неї стали відмовляти нирки. Після чергової операції в боці гімнастки утворився свищ, що не затягувався півтора роки. Щоразу лікарям колосальними зусиллями вдавалося виводити Мухіну з післяопераційної коми - організм відмовлявся боротися за життя.
Вона все-таки вижила, повернулася додому, де пролежала 26 років. У 1982 році під час свого візиту до Москви президент Міжнародного олімпійського комітету Хуан Антоніо Самаранч приїхав у гості до Мухіної і вручив їй найвищу нагороду - Олімпійський орден. Померла чемпіонка у 2006-му.
Сальто Томаса через деякий час після травми Мухіної було заборонили. Чи звинувачувала вона тренера в трагедії, який завжди попри травми вимагав максимальної віддачі на тренуваннях? Очевидно, що ні.
"Я привчила Клименка до того, що можу тренуватися і виступати з будь-якими травмами..." – так відповіла Олена.
Трагедією розпочалися зимові Олімпійські ігри-2010 у Ванкувері – ще до офіційної церемонії відкриття. Під час тренувального заїзду саночників розбився грузинський 21-річний атлет Нодар Кумаріташвілі.
В одній зі спроб він втратив контроль над саньми, вилетів за межі треку і вдарився об металеву колону. Канадські медики на місці інциденту провели реанімаційні заходи, після чого на гелікоптері потерпілого доставили в госпіталь, де, незважаючи на зусилля лікарів, Кумаріташвілі помер.
Ця траса у Вістлері вважається найшвидкіснішою у світі. Припускалося, що проектувальники жолобу могли припуститися конструктивної помилки, через що саночники розвивали замість розрахованої швидкості 137 км/год на 20 км вищу. Крім того, були нарікання і на організаторів Ігор. Намагаючись захистити лід жолоба від сонця, його накривали тентом. Обмежена видимість, в якій спортсмен мчиться на шаленій швидкості і втрачає орієнтири, теж зіграла свою сумну роль. Проте в офіційному звіті розслідування міжнародної федерації вказана одна причина - помилки в пілотуванні.
Після трагедії організатори перенесли точку старту на нижчу висоту. І змагання завершилися без подібних інцидентів.
На щастя, не всі падіння у великому спорті закінчуються трагічно. У 2004 році на турнірі з фігурного катання "Гран-прі Скейт Америка" росіяни Тетяна Тотьмяніна і Максим Марінін зірвали підтримку. Партнер не втримав свою колегу – і вона впала на лід прямо на голову. Тетяна отримала безліч гематом і струс головного мозку. Непритомну фігуристку забрали з арени на ношах і доправили в найближчий госпіталь. Та вже через два тижні спортсменка знову вийшла на ковзанку. А от її партнеру знадобилася допомога психолога: він вважав, що вина за те, що трапилося в першу чергу лежить на ньому. Після цього вони виграли чемпіонати Європи та світу, а також Олімпійські ігри-2006, після чого і закінчили кар'єру.
У січні-2015 дворазовий призер Олімпійських ігор (2010 і 2014 років), чемпіоном світу-2013 норвезький стрибун з трампліна Андерс Бардаль упав після невдалого приземлення у кваліфікації 11-го етапу Кубку світу в польській Віслі. Атлет взагалі відбувся лише зламаним зап'ястям.
Відео: Youtube