Андрій Піонтковський: У Берії просто не було опції його нинішніх колег – сісти на літак і полетіти в Лондон до своїх активів

Таке враження, що кремлівська влада захиталася.

Якщо й не захиталася, то дуже сильно занервувала. Також є одна річ, яку недооцінюють і в Україні, і в Росії. Перший пункт - економіка повністю зникла з пропагандистського порядку денного режиму. Всі вже розуміють, від пахана цього режиму до останнього бомжа, що економіка в Росії не просто не працює - її просто немає. Є злодійський общак, за допомогою якого можна було імітувати економічну діяльність при захмарних цінах на нафту, тому влада пішла найлегшим шляхом - вона просто вилучила економіку з порядку денного. Інформаційний порядок денний спрямований на довічне утримання влади, а влада працює в режимі військового табору. Наприклад, війна з Україною для Кремля мала свою логіку - будь-яким чином запобігти європейському вибору України, здійснити братське згвалтування України і поставити все під свій повний контроль. Це були навіть не імперські інстинкти, хоча й вони були, коли Путін домовився з Януковичем, залякав його, замордував і підкупив, він про Крим не подумував - його задовольняло те, що договір про Асоціацію з ЄС не підписаний, клептократичний режим залишається, тому приклад України ніколи не стане заразливим прикладом для російського народу. Адже "українське питання" був насправді питанням про владу в самій Росії. Але після того, як війна в Україні була програна, - ні "російський світ", ні "Новоросія", ці меми вже не згадуються - почалася війна вже без будь-якої логіки, війна заради війни, заради військової картинки, оточеної ворогами фортеці. І це другий етап. А третій етап, щодо якого я перебуваю майже на самоті такий. У масі публікацій в Росії і, особливо в Україні, йдеться про те, що, мовляв, зомбований або генетично імперський, фашистський російський народ, - мовляв, 86 відсотків! Ні, 89! Ні, 99 відсотків - підтримує це все. Та нічого подібного! Війна провалилася насамперед у суспільній свідомості Росії.

Вибачте, хотів би провести певні історичні аналогії – в 1915 або 1916 теж стало зрозуміло, що війна провалилася. Тодішній російський уряд теж намагалося імітувати образ колективного ворога і так далі, та й рівень підтримки царя-батюшки був не менший, ніж у пана Путіна. Але ми знаємо, чим все це закінчилося: винищенням самодержця і всієї його родини.

Ви абсолютно маєте рацію у своїй аналогії! І ви маєте рацію в тому, що рівень підтримки 1-го серпня 1914 був більше ніж сьогоднішній. Пам'ятаєте цей натовп, що стояв на колінах перед Зимовим палацом і виконував гімн. Щось подібне було 18 березня під час кримської, а по суті судетської промови, Путіна в парламенті. Щодо війни, то зараз не 1915, зараз зима 1916-17 років. Схоже, події відбудуться навіть не на сотий рік після революції, а на 99. Підтримки масової немає, і це проявилося в українських подіях. До речі, одна з головних причин провалу української авантюри - це ставлення до подій російського населення України, адже на нього сподівався Путін зі своєю ідеологією "русского мира". Не вийшло! Розумієте, адже всі ці статистичні відсотки підтримки режиму ні про що не говорять - для здійснення фашисткої програми, фашистської ідеології і фашисткої експансії потрібна значно більша кількість людей - ні, не тих, які сидять біля телевізора з поп-корном, а які йдуть вбивати. Кількість моторів, що прийшли на Донбас - це критичний параметр успіху чи провалу імперської політики.

Однак усі ці мерзенні вбивці служать й іншому - вони сіють хаос і всередині самої Росії, мені здається, що у вас в країні йде наростання внутрішньо ентропічних сценаріїв. У 1916 році в жандармському управлінні теж іронічно дивилися на лівих і правих есерів, на анархістів, знаючи, що, мовляв, ми маємо в їхньому середовищі своїх людей, своїх штатних стукачів, своїх агентів впливу. Але потім ця маса тодішніх моторів та інших вихлюпнулася і пожерла імперську владу.

Влада ще не зрозуміла, що її військова карта була бита. Падіння режиму в лютому 1916 відбулося порівняно мирними засобами, тому що був серйозний розкол правлячої еліти. Крім государя-імператора була Державна Дума, опозиційна до нього. Та й власне, хто прийшов вимагати зречення імператора - не Ленін, не Спиридонова, не Савінков, - найбільш вірні серед вірних, монархіст Шульгін, Гучков. Ситуація ускладнюється сьогодні тим, що еліт другого полюсу, готових здійснювати етап мирної трансформації - їх просто немає. Вони всі загрузли в неймовірній крадіжці. Говорячи про 1916 році, хіба можна порівняти особисту дисредитацію імператорської влади якимось Распутіним із тотальною дисредитацією в очах народу всього правлячого класу в силу небаченого злодійства на тлі небаченого розшарування суспільства. Тому військовий порядок денний, порядок денний створення хаосу і нестабільності - вже видно, як він повертатиметься в саму Росію.

А чи є якісь "кремлівські вежі", які готові перехопити владу і готуються до невідворотного 1916 або 1917? Вони ж не можуть не розуміти, наскільки ситуація кризи і те, що далеко не факт, що Захід кинеться рятувати Росію, яка розвалюється, незважаючи на те, в 1991-92 Горбачову з Єльциним вдалося знайти якийсь компроміс із Заходом завдяки наявності ядерної зброї. Чи можлива точка стабілізації?

Історія говорить про те, що в подібні моменти знаходяться люди, що входять із шарфиками та табакерками в спальню першої особи. Але є один момент - зв'язаність російської верхівки спільними злочинами. Це стосується не тільки силовиків, але і його ліберальної частини. Наприклад, скандал з гуру або харизматичним вождем системних лібералів Чубайсом, який на корпоративі своєї нано-корпорації кричав, що, мовляв, у нас шалено багато грошей. Вони пов'язані загальними злочинами, вони розуміють, що Путін веде країну до катастрофи, вони бояться Путіна, бояться будь-якого можливого розвитку подій, а раптом Путін перехопить у того ж Навального порядок денний по боротьбі з корупцією і так далі. Та він вже його перехоплює: пара губернаторів і міністрів заарештовані. Але вони ще більше бояться залишитися без Путіна наодинці з народом і відповідати за те, що вони накоїли за останні 25 років. І цей страх заважає їм. І крім того, я - людина немолода, я пам'ятаю дуже схожу ситуацію: останні місяці життя Сталіна. До речі, що збігається, Сталін явно вів справу до Третьої світової війни, до ядерної війни. Знайшлася енергійна людина - шеф його поліції, Лаврентій Палич Берія, який вирішив цю проблему і навіть намагався здійснити низку далекосяжних реформ, але це зовсім інша тема. Проте чому тоді саме все так відбувалося, тому що у товариша Берії не було опції, яка є у сьогоднішніх його колег, - сісти на літак і полетіти в Лондон, до своїх активів, рахунків і так далі. Якби Захід зайняв більш рішучу позицію щодо російського режиму і пояснив і Путіну, і його оточенню, що такої опції у них немає, події виглядали биінакше. Але Захід же заграє з ним. Слава Богу, що Захід не пішов так далеко, щоб здати Україну, - адже цього ж домагалася Москва своєю «антигітлерівською» коаліцією, мовляв, "ми вам допоможемо з ІГІЛ, а ви за це нам Україну здавайте, давайте новий Ялтинський договір укладемо". Цього не сталося.

Я хотів би уточнити Ваш прогноз щодо так званої "донбаської" і "кримської" проблеми. Наскільки я розумію, Путін зараз намагається наводити мости "дружби і взаєморозуміння", даються певні сигнали, в той самий час бойовики стріляють і, можливо, Україна може спробувати мілітарно вирішити питання бойовиків. У даній ситуації Путін навряд чи відкриє "військторг" і почне відправляти бригаду за бригадою своїх солдатів, як це було під Іловайськом.

Це дуже складне питання. Ви кажете, що Україна може скористатися опцією військового вирішення "донбаської проблеми". Я думаю, що це призведе до великої крові і знову почнуться військові дії. Але думаю, що є краще рішення, - єдиний позитивний результат Мінських угод - лінія розмежування вогню. На мою думку, варто відкинути всі інші комбінації, оскільки Путін намагається і далі заштовхнути Лугандонію, як ракову пухлину в тіло України; адже є такий статус, як "тимчасово окупована агресором територія", мовляв, ми не збираємося зараз вирішувати цього військовим шляхом, але рано чи пізно ця проблема буде вирішена. І не варто розділяти проблему Донбасу та Криму - це тимчасово окуповані агресором території. Україна не несе ніякої відповідальності - ні фінансової, ні будь-якої іншої за те, що там відбувається. Це ж маячня якась про блокаду Криму - є окупована територія. Дикістю є підтримання економічних зв'язків із територією, окупованою агресором. На подальшу військову ескалацію він не поткнеться, історичний час, відведений Путіну, дуже обмежений, тому на цей час варто оголосити ці території тимчасово окупованими. Кращий спосіб їхнього стратегічного звільнення - це успіх реформ і боротьби з корупцією на 90% територій України, які українська влада контролює.

Дуже дякую! Веселих свят!

Вітаю наших глядачів із Новим роком. Думаю, що він буде дуже успішним і для України, і для Росії, для справжньої Росії, а не для тієї злодійської влади, яка зараз окупувала Кремль.