Російські плани стосовно України не знайшли повноцінного втілення. Більше того – наша країна вперто чинить опір російській експансії, на тлі якого відбувається стрімкий процес становлення не лише політичної нації, але і Збройних сил, спецслужб, інших необхідних атрибутів державності. Україна все ж стала проблемою для Кремля, як і реакція Заходу на анексію Криму та розпалювання конфлікту на Донбасі. Тому для Путіна критично важливо вирішити головні проблеми цього року.
Росія третій рік поспіль заморозила пенсійні накопичення своїх громадян. Ціна нафти, закладена до російського бюджету-2016, не відповідає реальності, і в контексті останніх подій може створити серйозну проблему для країни. Звісно, першими під секвестр (слово, яке у Росії воліли б забути) потраплять соціальні програми, незмінно високими залишаться витрати на оборону та безпеку і традиційна данина режиму Рамзана Кадирова за лояльність. Тому не варто сподіватися, що економічна криза примусить російське керівництво залишити Україну в спокої, мова йде про розширення арсеналу засобів впливу та тактичні новації. Штучно ініційоване у соцмережах "братання – примирення" - один з нових прийомів, який повинен обмежити простір для політичного маневру України та нагадати про "єдиний східнослов’янський народ" - знахідку часів існування Радянського Союзу.
Від Криму Росія відмовлятися не збирається, адже його анексія в очах населення РФ є уособленням правильності політики Путіна. Його останнє інтерв’ю впливовому німецькому виданню Bild про це переконливо свідчить. Донбас Росія намагатиметься залишати у підвішеному стані, аби мати можливість за першої-ліпшої нагоди знову зробити конфлікт на сході України максимально інтенсивним, спроможним примусити країни Заходу шукати діалогу з Москвою.
Важливим для Путіна видається використання прийомів гібридної війни у оточуючому світі. Активної роботи тамтешніх агентів впливу Кремля та мовлення Russia Today у західних телемережах вже недостатньо – позиція тамтешньої еліти поступово почала змінюватися, ілюзії стосовно можливості діалогу з Росією зникають. Тому російські бойові літаки інтенсифікують повітряні удари в Сирії, спричиняючи нову хвилю біженців. «Новорічне насильство» у низці європейських країн виглядає саме елементом гібридної війни, адже подібних випадків раніше не було зафіксовано, а дії людей, яким Європа надала притулок, виглядають алогічними. Фактор біженців для Старого Світу може стати каталізатором суттєвих змін та чергової континентальної кризи цінностей та стандартів.
Не варто думати, ніби мета Путіна – винятково встановлення контролю над Україною. Його цілі значно масштабніші: відновлення біполярного світу та розширення впливу на Європу, для чого необхідно торпедувати Європейський Союз. Чому ця стратегія Кремля фактично не враховує наявність Китаю, який хоч і переживає економічну кризу, проте залишається серед світових лідерів, невідомо. У будь-якому разі російсько-китайські відносини нині більше нагадують імітацію дружби, ніж є стратегічним партнерством.
Для Кремля критично важливими виглядають підсумки виборів президента США. Барак Обама виявився не надто послідовним у прагненні тиснути на Росію, але і нинішній фаворит від Республіканської партії Дональд Трамп може стати для Путіна зручним опонентом, спроможним "зазирнути в очі", як це робив Джордж Буш-молодший. Не варто забувати, що у 2017 році будуть вибори у Франції та Німеччині, і для Путіна дуже важливо отримати більш лояльних лідерів країн Західної Європи.
І наостанок – про можливість використання Росією ядерної зброї як засобу шантажу. Це дійсно «останній аргумент», публічне використання якого не буде свідчити про силу позиції Кремля. У багатьох представників оточення Путіна статки та сім’ї знаходяться на Заході, тому проводити аналогії між Політбюро ЦК КПРС та учасниками кооперативу "Озеро" недоречно.