"Містер Холмс": Його останній уклін

Дія розгортається в сільській ідилії Суссекса, де 93-річний Шерлок Холмс (Іен Маккелен) вже кілька десятиліть розводить бджіл, втіливши свою стару мрію. Втім, легенда про геніального мешканця Бейкер-стріт давно не вимагає зусиль з боку її центрального персонажа.

Історії про пригоди Шерлока Холмса в літературному викладі його вірного соратника доктора Джона Х. Ватсона і їх екранізації перетворилися на щось не просто самостійне, а таке, що замінило для публіки реальних людей і реальні події. Декількома виразними штрихами автори картини показують подив і розчарування тих, хто, познайомившись зі справжнім Шерлоком Холмсом, виявляє невідповідність його рис і звичок образу, що склався в масовій уяві.

Головна ж розбіжність з каноном полягає в тому, що не всі справи Холмса закінчувалися успішно. Власне, після особливо драматичної невдачі детектив і вирішив піти на спокій. Ця подія, що стала безславним завершенням блискучої кар'єри вже більше тридцяти років тому, продовжує турбувати Холмса. Саме про неї він розповідає своєму відданому слухачеві Роджеру, сину його економки. На жаль, розум великого сищика слабшає, спогади гаснуть, і його юний друг, можливо, так і не дочекається завершення історії.

Глядачу,який пам'ятає героя за кращими часами, доречно вигукнути слідом за Офелією: "Горе, я від плачу Не сліпну! Що я бачила, що бачу!" Водночас, стареча неміч надає Холмсу більшої людяності, руйнуючи міф про борця зі злочинністю, який не відає рефлексій і поразок, ще успішніше, ніж історія, яку він силиться згадати.

Щоб уникнути розчарувань, не слід очікувати від картини Білла Кондона не тільки наслідування традиціям Конан Дойла, але і гарного детектива. Оповідь скоріше містить елементи антідетектіва, показуючи всю хиткість, всю прохідність кордону між фантазією і істиною. Головному герою, апологету неприкрашених фактів, впевненому, що уява є чимось непотрібним, доводиться переконатися, що будь-яке сприйняття - суб'єктивне, що необачно, нерозважливо чинить той, хто покладається на особисті свідчення не тільки письменника, який прагне облагородити дійсність своїми вигадками, але й безпристрасного (точніше, такого, що вважає себе безпристрасним) детектива, чиї враження про події також можуть виявитися помилковими, спотворені емоційним потрясінням або хворобою.

У цій історії про протистояння Холмса з власною пам'яттю Роджер виявляється не просто своєрідним варіантом Ватсона, але і ідеальним глядачем / читачем такого роду оповіді, що порушує жанрові засади і розвінчує міфи. Шерлок Холмс, який сумнівається і страждає, який бореться зі старечою деменцією, викликає у нього не неприйняття, а теплоту, співчуття і найжвавіший інтерес. Роджера можна сприймати і як свого роду сповідника, який співчутливо вислуховує визнання представника класичної культури, чиї високі ідеали не змогли вберегти цивілізацію від занурення в найжахливіше варварство.

Не випадково драматичні події останньої справи Холмса розгортаються незабаром після закінчення Першої світової, а уривки спогадів про них знову починають мучити героя після завершення Другої. Сумні образи минулого сплітаються у свідомості героя з картинами катастрофічних руйнувань - пошуки чудодійного і, зрозуміло, суворо відповідного останнім даним науки зілля від втрати пам'яті приводять Холмса в Хіросіму.

Однак віра в науковий прогрес підводить його так само, як колись підвела віра у всемогутність інтелекту. На схилі років Холмс визнає, що, коли мова заходить про душевні пориви, благополучне встановлення фактів все ж не дозволяє в потрібній мірі зрозуміти їх значення, а уява часом виявляється цілком ефективним засобом для зміни реальності на краще.