"Мерзенна вісімка": Пекло – це інші

Тарантіно знову звертається до жанру вестерн, прикмети якого, як і у випадку з "Джанго вільним", насичує історичною конкретикою та ідеологічною напруженістю. При цьому, незважаючи на досить чітку прив'язку до часу і місця, найбільш точним дорожнім покажчиком, що допомагає аудиторії зрозуміти, в якому просторі зустрічають її події, виявляється занесене снігом посеред білої пустелі розп'яття, повз якого квапляться проїхати по своїх справах вершники і диліжанси.

Оповідь розгортається десь на недавно освоєних просторах Вайомінга, незабаром після війни Півночі і Півдня, при цьому закінчення бойових дій аж ніяк не означає громадянського примирення, воцаріння спокою в серцях учасників драматичних подій, навпаки, вони сповнені гніву, болю і невгамовної жаги помсти.

Втім, їхній душевний стан не здається чимось незвичайним в реаліях Дикого Заходу, і без того не надто відповідних уявленням про мирне життя. Центральними персонажами виступають представники типової і необхідної в цих краях професії - мисливці за головами Джон Рут (Курт Рассел) і майор Маркіз Воррен (Семуел Л. Джексон). Майор Воррен прямує до найближчого міста Ред-Рок, щоб отримати винагороду за кількох мертвих бандитів, яких тягне на санях, Рут з цією ж метою везе туди Дейзі Домерг'ю (Дженніфер Джейсон Лі), члена банди горлорізів, жорстоку вбивцю і грабіжницю. Особливість професійного підходу Рута - завжди доставляти злочинців до ешафота живими, - загрожує героям неприємностями, адже, на думку самого Рута, подільники Домерг'ю, повні рішучості її звільнити, засіли десь по дорозі до шибениці, що очікує на її прибуття.

Подорожнім, до яких на той момент встиг приєднатися Кріс Меннікс (Волтон Гоггінс), колишній член партизанського загону південців - а нині, якщо вірити його словам, шериф Ред-Рока, - через сніжну бурю, що їх наздоганяє, доводиться зупинитися в крамниці Мінні. Але замість добре знайомої їм господині героїв зустрічає різношерста компанія похмурих суб'єктів, що також знайшли тут притулок від негоди - виконуючий обов'язки прикажчика Боб (Деміан Бішір), кат з Ред-Рока Освальдо Мобрей (Тім Рот), скотар Джо Гейдж (Майкл Медсен), генерал-конфедерат Смізерс (Брюс Дерн). Незабаром запевнення Джона Рута, що здаються ознаками параної, ніби серед них таїться підступний ворог, який прагне звільнити Дейзі Домерг'ю і позбавити його призначеної за її затримання винагороди, отримують найбільш приголомшливе підтвердження.

Дія стрічки практично не виходить за межі лавки Мінні (яка завдяки численним алюзіям нагадує то склад зі "Скажених псів", то гараж Джиммі з "Бульварного чтива", то винарню з "Безславних виродків"), що доволі незвично для вестерну, який передбачає просторовий розмах. При цьому сюжетна матриця "Мерзенної вісімки" з її пошуком зловмисника серед десятка осіб, кожна з яких виглядає підходящим кандидатом на роль підступного вбивці, відноситься скоріше до герметичного детектива. Разом з тим фільм Тарантіно зберігає головний, змістоутворюючий мотив вестерну: перебування на фронтирі, кордоні цивілізації і варварства, природи і культури, на нічийній землі, мешканці якої встановлюють закон і порядок без підтримки державних інституцій, на тому покликаному стати плацдармом для освоєння диких територій, поширення технічного і соціального прогресу місці, де торжество справедливості залежить від того, хорошим хлопцем чи поганим виявиться той, хто наприкінці історії всіх перестріляє.

Атмосфера фронтиру сплітається тут із станом громадянської ворожнечі, що робить новий фільм Тарантіно особливо актуальним для українського глядача. Автори виставляють у найбільш непривабливому світлі прихильників як синіх, так і сірих. Піддаючи сумніву і осміянню парадні уявлення про Громадянську війну, про самовіддану боротьбу північан за праве діло і про аристократичну мужність південців, Тарантіно аніскільки не зазіхає на праве діло та мужність (яким він повною мірою віддав належне в "Безславних виродках" і "Джанго Вільному"), але закликає глядача відмовитись від комфортної віри в пропагандистські міфи ідеологічно близької йому сторони конфлікту. "Мерзенна вісімка" свідчить, що благородні цілі позбавлені магічної властивості облагороджувати тих, хто за місцем свого народження і своєю етнічною приналежністю виявляються покликаними сприяти їх досягненню.

Персонажі картини позбавлені всякого почуття спільності: громадяни однієї країни сприймають один одного як ворогів своєї батьківщини і своїх близьких, як бунтівників, зрадників або окупантів, представники однієї професії бачать один в одному готових на будь-яку підлість конкурентів, звичайна ж людяність нікому з них не відома чи була ними втрачена. Між героями можливі лише ситуативні, вимушені союзи, кожен з учасників яких знає, що соратник може в будь-яку хвилину направити зброю у його бік (показово, що справжня відданість знайома лише найбезжаліснішим душогубам, готовим пожертвувати життям заради товаришів - і холоднокровно розправитися з усіма іншими).

Цілком природно, що відмінною рисою взаємин цієї дружної компанії є брехня. Герої брешуть один одному про що завгодно і за будь-якої причини - з марнославства, з прагнення врятуватися або прагнення вбити, - так що поступово границя між правдою і обманом, позірним, вигаданим і реальним починає стиратися, збиваючи з пантелику і персонажів, і аудиторію фільму. Тут будь-хто може бути не тим, за кого себе видає, кожен прояв симпатії чи великодушності може обернутися глузуванням або ударом в спину, герой війни може виявитися військовим злочинцем, випробуваний воїн- боягузом, борець за скасування рабства- расистом, захисник рідної землі - мародером. І навіть цілком щирий прояв поваги і прагнення затвердити правосуддя виражається в актах непотрібної, безглуздої жорстокості. Схоже, що автори картини вельми скептично налаштовані щодо здатності людини самостійно, в ситуації безвладдя і безвір'я, відрізнити Добро від Зла.

Втім, як і в кожній із стрічок Тарантіно, найпарадоксальнішого і чи не найревнішого захисника традиційних цінностей в сучасному кіно, ця нездатність оцінити моральну сторону своїх дій не звільняє персонажів "Мерзенної вісімки" від відповідальності. У якийсь момент глядач може запідозрити, що неодноразові позначення місця, де розгортається оповідь, як пекла варто розуміти буквально, і події відбуваються зовсім не у Вайомінгу.

При цьому герої картини сприймаються не тільки як заблукалі в снігах Пекла примари американської історії та втілення невідбутних людських пороків, але і як наші цілком пересічні ближні, одержимі жадібністю і ненавистю і чужі співчуттю, які збираються разом тільки для того, щоб без допомоги чортів покарати один одного за гріхи.