До річниці Революції Гідності видавництво "Дух і Літера" видасть книгу "Майдан. Свідчення". Видавці зібрали сотні спогадів активістів Майдану, а ми вибрали кілька з них і зробили відеоцикл.
Я пам'ятаю 18-е число.
Ми тоді ще як раз працювали одні на кухні. І все було так мирно і спокійно. На наступний день ми поїхали відразу в Маріїнку. З 8 ранку. У Маріїнці було гучно, сонячно, багато димових шашок, які увійшли в реальність. Це все було для нас не страшно, тому що ми були далеко. Ми бруківку ламали і носили її на передову. Це було дуже дивно, коли повз тебе за півметра пролітає граната, і летить кудись далеко. Дивишся, як ні в чому не бувало, так уже звик.
Так все це увійшло в життя, що це вже стало нормально. А потім, коли ми стали розходитися о першій або о другій, після того, як з самого ранку стояли в Маріїнці, вирішили спуститися до метро "Майдан Незалежності".
Пішли спускатися по Інститутській. Раптом ми бачимо, що горять вантажівки, летять шашки. Ми пів вулиці пробігли, і я питаю хлопців, з якими бігла: "Це шашки далеко чи це стріляють?". І під цими кулями ми біжимо стрімголов по порожніх вулицях. Було дуже дивно. Все палає, стріляє - лячно до смерті. Спускаємося на Майдан.
На Майдані всі начебто збиралися до бою, зі щитами. Багато людей на Майдані ходили зі свіжоперев`язаними очима. Мене дуже це налякало. Дуже багато травм. Тоді я поїхала додому. І тоді почалося те, що почалося. Ще закрили метро, і всі мої друзі ночували у мене, тому що було ходити страшно. На вулицях тітушки розстрілювали людей...
Фрагмент з книги “Майдан. Свідчення” за редакцією Леоніда Фінберга та Уляни Головач, "Дух і Літера", 2016
Пропонуємо також почитати іншу історію з відеоциклу "Майдан" - киянина Олексія Філановського про штурм головної площі країни.