Заява директора-розпорядника МВФ Крістін Лагард про можливість припинення фінансування України - не просто данина традиції відносин Фонду з кредитованою країною. Це цілком серйозний політичний сигнал - Лагард ніколи не стала б робити подібну заяву, якби не знала про позицію країн- кредиторів, перш за все Сполучених Штатів.
І з цього сигналу варто зробити висновки всім - як президенту, уряду і парламенту, - так і суспільству. Я не буду говорити зараз про подробиці того, що вдалося за ці місяці зробити в галузі боротьби з корупцією. Ми і так знаємо, що не дуже багато, навіть для формування антикорупційних інституцій знадобилося надто багато часу і інтриг - так що навіть після їхнього створення ефективність нових структур залишається під питанням і нас разом з зовнішніми спостерігачами може очікувати чергове розчарування.
Мене цікавить інше питання: чим повинна займатися наша країна, коли мова йде про її стосунки з кредиторами? Намагатися продемонструвати хоча б якісь досягнення - чи запевняти всіх інших, що "все пропало"?
Просто подивіться, як Україна виглядає з боку. Це держава, в якій добре відомий на Заході керівник регіонального рівня постійно звинувачує уряд і особисто прем'єра в корупції - і при цьому залишається працювати у владі. Це країна, в якій молоді перспективні політики і громадські активісти, коли виїжджають за кордон або зустрічаються із зарубіжними представниками, розповідають про тотальну корупцію і відсутність реформ.
Створення нової поліції? Але той же шановний регіональний керівник заявляє, що міністр внутрішніх справ - злодій. Може бути, варто спертися на президента і його партію? Але міністр економічного розвитку, якого на Заході вважають технократів- реформатором, повідомляє, що на нього тиснуть з адміністрації президента і найближчого оточення глави держави. Схоже, все одним миром мазані.
Ви, читачу, дали б гроші такій країні? Я б не дав. Можна, звичайно, сказати, що сміливі політики і громадські активісти просто говорять правду, коли закидують один одного брудом. А правду, як відомо, говорити легко і приємно. Однак в результаті сам реформаторський потенціал України в зовнішньому світі впав до нижньої позначки. Залишилося тільки щоб нам відмовили в грошах.
Що буде далі? Раніше в подібних ситуаціях ми брали гроші у Путіна. Але зараз він, по-перше, з нами воює. А, по-друге, у нього немає. Так що нам тільки й залишиться, що намазувати взаємні звинувачення на бутерброд і вповзати в період нескінченної нестабільності. Як сусідня Молдова. Політикам і суспільству цієї країни дійсно вдалося довести Заходу свою нездатність проводити реформи. За допомогою олігарха, якого всі звинувачують в корупції, заарештований колишній прем'єр, якого звинувачують в корупції. Борці з корупцією протестують разом з активістами проросійських сил, які пропонують відмовитися від Європи і повернутися обличчям до Росії. Одночасно партія колишнього прем'єра домовляється про співпрацю з головною проросійською партією.
Грошей немає. Хаос! А реформи? А підвищення життєвого рівня? А євроінтеграція? Забудьте! Навіщо щось міняти, коли вам вдалося довести, що у вашій країні нічого змінити неможливо?