Для багатьох режисерів спекуляція на "гарячих" для суспільства проблемах — це спосіб вхопити собі жменю фестивальних нагород або хоча б знову гучно нагадати про себе. Втім це зовсім не гарантує ані реалістичності, ані особливої художньої цінності знятих таким чином стрічок.
На щастя, це не стосується тріумфатора Каннського кінофестивалю 2015 року. "Діпан" Жака Одіара — це непересічний приклад того, як складна тема, про яку говорять усі, повноцінно розкрита найкращими кінематографічними засобами.
По-перше, новий фільм Одіара не спекулює на проблемі мігрантів, а просто закликає до порозуміння. Головний герой Діпан — біженець зі Шрі-Ланки, але й водночас людина без минулого. Колись він був бойовиком-сепаратистом угруповання "Тамільскі тигри". Тепер хоче розпочати все спочатку.
Діпан намагається існувати за правилами так званого "цивілізованого суспільства". Ще нещодавно він жив за принципом "правда у того, хто живий". Тепер він вчиться мило посміхатися незнайомцям. Втім навіть нібито мирна земля змусить його згадати свої жорстокі навички. Його зірковим часом стане протистояння із місцевими бандитами, від витівок яких здригається весь район. Бритоголові люмпени із битками переконані, що мусять вказати "мауглі" на його місце.
Діпан хотів повірити у вигадану ним самим історію вимушеної втечі, аби позбутися минулого. Але ані обставини, в які він потрапляє, ані герої, з якими він відправляється шукати нової долі, не дають надії на реальні зміни. Вони тягнуть його назад. Але вже на чужій території, де він ніхто і його нова "війна" може мати цілком побутові корені. Бути локальною, не ідеологічною, але не менш кривавою.
Лише разом і до кінця. Цей девіз додає сил Діпану, мотивації не йти на компроміс зі злом. Ніхто не очікує нічого від людини, яка приїхала з країни третього світу. В кримінальних розборках "мауглі" — це пішак. Але розстановка сил швидко змінюється, коли той, хто пережив справжню війну, береться за зброю.
Нехай це навіть викрутка і ніж. Але і з ними можна піти шукати справедливості. Вони ефективніші за міжнародні правозахисні організації. І більше немає потреби брехати, що ти приїхав у Францію як "активіст за мир", якого переслідували на рідній землі. За шанс розпочати нове життя доведиться боротися так само запекло, як на тій війні, від якої ти намагався втекти.
Людина іншої релігії і культури може не лише пристосовуватись до існуючих правил, але й встановити свої у боротьбі за місцем під сонцем. Одіар не лякає цим. Просто попереджає. І лінія фронту може з'явитися у будь-якому місці навіть у самозаспокоєній Європі. Для цього потрібно лише, аби одна людина зазіхнула на життя іншої.