Леоніде, Ви вже ведете на каналі авторську програму інтерв'ю "Список Канфера". Також раз на місяць виходять Ваші документальні фільми. Як з’явилася ідея створити низку документальних фільмів?
Це сталося ще на початку осені. Я зробив для "Еспресо" документальний фільм "Кровний ворог" про двох рідних братів, що воюють на Донбасі один проти одного. Після успішної прем'єри засновник каналу Микола Княжицький запропонував поставити телевізійне документальне кіно на широкі рейки. Точніше, це будуть великі спеціальні 26-хвилинні репортажі. З огляду на сам формат, ми не вигадуємо нічого нового. Такі історії з'являлися в Росії і були дуже популярними. На НТВ - "Професія репортер", на РЕН-ТВ - "Репортерські історії". Звичайно, зараз у Росії інші часи, і такі спецрепи неможливі через жорстку цензуру.
Українські канали копіювали здебільшого розважальні, кримінальні формати і набагато менше - інформаційні. Спецреп, тим більше, на межі документального кіно – це вищий пілотаж журналістики. І робити його при удаваній легкості – вкрай складно. У цьому випадку потрібно володіти не лише професійними знаннями, навичками, але ще й життєвим досвідом.
Але документальним кіно в Україні здивувати важко.
Саме тому ми вирішили не просто показувати великі спеціальні репортажі, але ще й обговорювати їх в студії.
Цим теж здивувати важко.
А ось тут помиляєтеся. Ми спираємося на непорушне правило, що репортери - професійні очевидці. Їхніми очима глядач дивиться на подію. Вони пропускають все через себе. Дуже важливо вміти захоплюватися. Це те, що відрізняє журналіста від усіх інших - вміння побачити, помітити те, повз що пройде звичайна людина. Важливо бути небайдужим, всеїдним, цікавим. Ось тому ми хочемо зібрати постійний пул журналістів різних ЗМІ – інтернет, друкованих видань, радіостанцій, з якими будемо обговорювати теми, порушені в наших роботах, та й їх самих. Такий собі "Репортерський клуб". Власне, це і буде офіційною назвою програми. Ну, і крім того, наші автори будуть розповідати про те, як проходили зйомки, різні "цехові" байки, анекдоти і так далі. Атмосфера має бути з одного боку наелектризованою, з іншого – максимально неформальною.
Особливим буде і формат зйомок – ніяких накрохмалених сорочок, костюмів і краваток. У дискусії братимуть участь журналісти, які повернулися "з полів", вони можуть бути неголеними, без звичного гриму. Вже не кажучи про те, що, якщо репортер приїде з пожежі, цілком логічними будуть сліди кіптяви на обличчі або одягу. Інакше хто йому повірить, що він усе бачив на власні очі?
Якій темі присвячений перший випуск "Репортерського клубу"?
Перший випуск вийде 13 лютого. У ньому ми розповімо про місто Глухів, у якому переміг найбільш прозахідний мер. Ми говоритимемо про те, за кого проголосував Глухів, – за нові дахи ЖКГ чи за західний шлях розвитку. На прикладі Глухова ми бачимо проблему всієї країни, тільки в мініатюрі. Тут і корупція, і кумівство, і проблемні дороги. У цьому Глухові себе впізнають багато українців.
Зараз у нас в роботі 4 фільми. Один із них – це фільм про моно-міста, зокрема, про Маріуполь і Кривий Ріг. Його автор - Євген Лєсной. Розслідував, куди йдуть гроші в містах, "пристібнутих" до величезних металургійних виробництв. Один із кумедних моментів - це те, як від Євгена бігав колишній мер міста, а бігав він непогано, між іншим (сміється. - Ред.). У кадрі репортери максимально активні, будуть ділитися своїми відчуттями і враженнями. Адже репортер – це професійний очевидець, а отже, повинен доносити до глядача все те, що бачить і чує.
Програма обіцяє бути цікавою та захоплюючою. В Україні багато тем, які замовчуються з низки причин. Чи будуть у "Репортерському клубі" піднімати незручні питання?
Журналістика – це і є історія про незручні питання. Зручні питання – до російського телебачення. Завдання журналіста – щось з'ясовувати, розслідувати, піднімати проблеми. Що таке новина? Відхилення від норми - це абетка. Наприклад, на сьогоднішній день в країні нерозкритою залишається тема кривавих подій на Майдані. 20 лютого планується випуск, присвячений зіткненням у центрі Києва. Ми покажемо, як за два роки склалися долі учасників подій з обох сторін – протестуючих і співробітників правоохоронних органів. Чи отримали те, за що йшли ризикувати життям? Чи не розчарувалися? Що їх поєднує, а що роз'єднує сьогодні? І головне – чому після двох років не закінчено розслідування, хто стріляв у демонстрантів 20-го лютого?
Крім того, це буде фільм із неймовірними емоціями. Ми готуємо ексклюзивні інтерв'ю з родичами загиблих. Це будуть їхні перші коментарі пресі.
Я готовий до того, що мене і мою команду будуть лаяти, проклинати, писати гнівні листи. Це означає, що нас дивляться і ми не залишаємо байдужими. Не наша справа давати у фільмах власні оцінки. Ми лише пропонуємо поживу для роздумів.