Звідки беруться фобії і чи є якісь їх різновиди?
Є три джерела фобій: або "я сам переживав", або "я бачив", або "я чув".
Перше - коли людина сама в дитинстві переживає певну ситуацію, пов'язану з конкретним страхом. Тому що фобія - це страх конкретно чогось. Наприклад, є фобія брудних рук. Це може бути пов’язане з тим, що дитину сварили за неакуратність, або навіть карали за це. Є батьки, які педантично вилизують всі поверхні і лякають дитину: "Якщо ти цього не будеш робити - це загрожує твоєму здоров’ю!"
Будь-яка фобія має джерело. Так було з моєю мамою, яка боїться жаб, бо в дитинстві вона наступила на жабу і до цього часу в неї ці тварини викликають ірраціональний страх. Такий собі флешбек, коли людина ніби знаходиться в тому досвіді, а доступу до раціональної частини не має. Тобто перше джерело фобій - коли я сам переживаю цю ситуацію. І вона була настільки травматичною і неінтегрованою, що людина закріплює її.
Друге джерело фобій - це "я був свідком якоїсь ситуації травматичної ситуації". Аварії або землетрусу, війни, якогось дуже неординарного випадку, який мозок не зміг інтегрувати. І у людини залишається ця фобія.
Наприклад, до мене прийшла клієнтка 33 років, яка сказала, що нічого не може з собою зробити, бо, коли відкриваються двері ліфта, у її уяві малюється, ніби зараз буде випадати труп. Або, коли відкриваються двері маршрутки, їй здається те саме. Я її питаю, чи переживала вона це насправді. Вона відповіла, що ніколи не бачила трупів, що випадають з дверей. Це нераціональна фобія з точки зору дорослої людини. В процесі психотерапії ми з'ясували - коли вона була маленька, але вже з’явилися відеомагнітофони, її родич приніс касету і вони всією родиною дивилися фільм жахів. І там з дверей випадав труп. Вона геть забула цю ситуацію. Ми її згадали вже методами психотерапії, але ця фобія у неї залишалася до дорослого віку. Фільми жахів можуть стати причиною виникнення фобій.
І третє джерело фобій - це "я про це чув". Тобто людина не бачила, не була свідком і сама не переживала, але чужі розповіді стають джерелом фобії
Які є методи боротьби з фобіями?
Психотерапевт має виявити джерело фобії і, залежно від джерела, визначити методи роботи. Якщо це фобія "я чув", можна працювати через пояснення, проговорення, через відчуття в тілі, емоційний стан і пропрацювати через дихання, рух, звук, малюнок. Людина зв’язує всі ці файли, пропрацьовує і повертається до звичайного життя.
Якщо це травматична психотравма, то маємо розбирати, чи це монотравма, коли здорову особистість щось змінило, чи це комплексна травма. Наприклад, у мене клієнтка боїться захворіти і померти. Вона каже, що це буде не звичайна хвороба, а щось невиліковне чи смертельне. І ця фобія сформувалася на тлі того, що її водили в дитинстві у церкву і там був священик, який дуже лякав людей. Мовляв, якщо будеш погано себе поводити, тебе Бог покарає. Маленька дитина сильно нажахалася, і це наклалося ще й на травму розвитку. Тоді я працюю не лише з цією фобією, а й з розглядом особистості.
Є фобії, які йдуть, мабуть, ще з давнини - це страх висоти, темноти, тобто всього того, що загрожує життю. Як з ними боротися, і чи варто?
Нема різниці з якими фобіями працювати. Фобії не є природними. В нас є страх. Він природній. Страх темноти, висоти, глибини. В основі будь-якого страху лежить страх смерті. Він базовий. Якщо мене вкусить змія, то я можу захворіти і померти, якщо я впаду з висоти, то я помру. Але фобія - це вже розлад. Коли ви стоїте на балконі, але можете собі сказати, що нічого страшного немає, адже є ця перегородка, я не впаду - це нормально. Якщо ж це заважає вам жити, то це - фобія.
А звідки ж тоді походять соціальні страхи? Боязнь виходити на вулицю, виступати перед людьми і таке інше? Вони не базові?
Візьмемо страх оцінки. Коли я виходжу на люди, вони мене оцінюють. Але з дитинства закріплено, що мене не сприймали і не оцінювали, тому є загроза, що мене не сприймуть, відкинуть. А ми соціальні істоти і, якщо мене відкинуть, я помру. Будь-який страх можна розкрутити так, що мені загрожує небезпека: або моєму здоров’ю, або моєму життю.
Як правильно працювати зі страхами, адже є різні методики, навіть підсвідомо, у трансі.
Я працюю програмами, або курсами, бо я працюю з тілом. Тіло повільне, тіло вміщає всі наші минулі знання. Буквально з того часу, як дві клітинки, батьківська і материнська, зустрілися, і до цього часу. Наше тіло, записує, як на кіноплівку, всю історію нашого життя в наших рухах, в наших тілесних зажимах, нашому голосі, нашій поставі. Це все проявляється.
Аби вирішити якусь проблему, ми її визначаємо. Потім ми знаходимо, як ця проблема виглядає в тілі. Тобто як я можу в ній рухатися, чи я не можу рухатися. Як я дихаю, говорю, наскільки я відчуваю себе заземленим, довіряю собі. Ці метальні конструкти я переводжу на рівень тілесних та рухових метафор і допомагаю людині на всіх рівнях: тіла, свідомості, підсвідомості.
Тоді, коли людина пропрацювала з тілом у групі – "я це прожив", "подихав", "порухався - людина виходить з цим у життя. Я навчаю, як себе розуміти, аби змінити те, що не влаштовує.
Я не працюю з методиками кодування чи трансу, бо це методи, коли людина не бере відповідальності за своє життя. Вона довіряє своє життя комусь, хто чомусь має про неї турбуватися більше, ніж вона сама. А кому можна довіряти більше, ніж самому собі? Нікому.
Це повна версія інтерв'ю, що з'явилося у передачі "PRO здоров’я" у неділю 14 лютого.