У вівторок, 16 лютого, відбулася презентація книги "Майдан. Свідчення Київ, 2013-14 роки", яка вийшла друком у видавництві "Дух і Літера". Це добірка свідчень про події Революції Гідності в Україні.
Ще до виходу книги телеканал Еспресо.TV зробив спільний проект з "Духом і літерою" - серію відеороликів окремих історій майданівців.
Ірина Солошенко, 44 роки, має дві вищі освіти: лікар-логопед, також медсестра, а ще юрист.
Коли 18-го ми вже бачили, як починають з Інститутської відтісняти, ми з Іваном відвели пораненого. І потім ми загубилися. Я вже бачила, що "Беркут" починає відступати, і я тією ж дорогою, за Жовтневим, такими тропами прибігла на Грушевського. Коли я прибігла - все біло-чорне від "Беркута", а на самій Груші – 100 –150 людей. І барикади не горіли.
У нас ще був хлопець, він впав з барикади і зламав хребта. І він лежав. Коли я йшла на Інститутську, він мабуть три з половиною години лежав. Швидка не їхала. А там ще Ольга Іванівна була, зі мною також чергувала в Українському домі. Вона тримала його, гладила, казала, що все буде добре. А я кажу: "А швидка?" — Вона каже: "Не їде ніхто". Я вискочила і швидку просто затягла туди, вони його забрали.
Я вже вийшла з Груші і підійшла до цієї арки. Мої хлопці кажуть: "Сідай, сідай, там же людей вбивають". Я підійшла. Присіла, і в якийсь момент запитала, чому не горять барикади? Мені нічого не відповіли. І я так підвожуся трохи, і бачу дерево і 10 чи 20 беркутівців, які мовчки розкидають барикади з шин. І все таке чорне.
Я закричала: "Беркут"!, і ми побігли з Іваном-медбратом, ми ж не вояки. А він каже: "На Майдан треба відступати". Я стала і кажу: "Стоп! В Український дім! Там поранені, туди треба". Він побіг на Майдан, а я — в Український дім. Ну, забігла, там така гірка була дуже крута. Не можна було їх з боку "Беркута" виносити. Ми там вибили вікна. У нас був один важкопоранений, під крапельницею, і на ношах ми його винесли. Ще був хлопчик на інвалідному візку, він сказав, що тут залишиться. Я йому кажу: "Ти що, думаєш, тебе пожаліють?