Влад Троїцький: Майдан був місцем говорити "ні!", і тепер треба створити місце для "так!"

Сьогодні від самого ранку у "Палаці культури" КПІ триває творчий процес. За один день Влад Троїцький та відеодекоратори з Tenpoint мають підготувати зал до вечірньої прем'єри. Адже тут 1 березня відбудеться поки єдиний показ опери Влада Троїцького "IYOV". Як і все, до чого торкається Троїцький, ця опера буде по-справжньому фантастичною та нестандартною. "IYOV" - це містично-театральне дійство для препарованого роялю, що бере за основу старозавітній текст - книгу Йова. Опера була показана минулого року на ГогольFest, її відеопрезентація відбулася в США, Австрії та Китаї. Вже зараз команда отримала запрошення до 4 європейських країн. Наступного року планують везти оперу в США. А зараз оновлену виставу побачать українські глядачі.

За нетривалий час композитори Ілля Разумейко та Роман Григорів створили незвичайну музику. Грають її на препарованому роялі, використовуючи інструмент по-максимуму: клавіши, струни, корпус. Препарований рояль створює глибокий та об'ємний звук, що можна порівняти з цілим оркестром. "IYOV" поєднує оперу, реквієм та ораторію, створюючи синтетичний твір. І сама книга Йова тут, скоріше, не лише історія людського відчаю, жертовності та пошуку себе, а спроба дати надію українцям.

Владе, чи правда, що опера "IYOV" проводить паралелі між біблійним текстом та відчаєм, що охопив сучасних українців?

Книга Йова - це книга про віру. Попри нібито незаслужені жахливі та трагічні випробування, Йов знайшов сили відновлювати своє життя, піднімати сім'ю, господарство. У цьому прекрасний приклад для України та українців. Нещодавно проведене опитування показало, що 70% українців вважають, що жодних реформ не проводиться. Натомість на запитання, чи готові вони самі реформуватися, 70% відповіли - ні, зі мною все гаразд. І ось це "зі мною все гаразд" і є найжахливішим випробуванням. Унікальне, дивовижне життя минає в безглуздому очікуванні, що хтось щось зробить, а ти скористаєшся плодами чийогось зусилля. І поки кожен не побачить в собі цього інфантильного, злобного, заздрісного раба, який постійно жаліється, поки не вичавить його з себе, нічого не буде.

А опера "IYOV" дає відповіді на запитання?

Це лише запитання. Є певна історія Йова, і це привід поміркувати про світ, про себе в ньому, про свій внутрішній світ і знайти опору, необхідну для здобуття віри. Мене зараз цікавить таке поняття, як "до-віра". Якщо розібрати це слово, то виходить, що до віри має з'явитися довіра до іншого. Але як навчитися довіряти? Кожному дається прекрасне життя, яке ми часто безжалісно марнуємо.

Опера "IYOV" заснована на старозавітній історії. Чи є в ній режисерське трактування чи це точне слідування сюжету біблійного тексту?

Ми намагаємося нейтрально говорити самі тексти. Але є емоційне, чуттєве переживання в музиці, яка взаємодіє з серцем публіки, не лише з інтелектом. Коли відбувається єднання інтелектуального, духовного і душевного, коли включається в розмірковування і серце, - це щастя для авторів. Останнім часом мене цікавить некомфортне мистецтво, яке змушує замислюватись. Це і апелювання до некомфортних питань. "IYOV" - це наше запитання до світу, до себе, ми ділимось своїми переживаннями та почуттями.

Тобто головну роль відіграє музика, і вона несе найбільше емоційне навантаження?

Нам важливо було пройти між Сциллою та Харибдою. Коли музика надто складна, інтенсивна за щільністю висловлювання, то у непідготованої людини, як у миші, відбувається відключення сприйняття. Вона засинає. Важливий баланс: спочатку серцем, потім розумом. А серце в цей час відпочиває. Не можна сказати, що домінує. Важливо все.

А декорації будуть?

Так, нами проведена дуже серйозна робота із візуальною складовою. Буде дуже красиво. Ми працюємо з моїми колегами з Tenpoint, робимо концептуальні відеодекорації. Пересувань по сцені буде мало. Скупі мізансцени, що підкреслюватимуть зміст опери.

Композитори одразу погодилися на роботу над цим проектом?

Спочатку я запросив їх на проект "Енеїда" за Котляревським. Вони створили ескіз однієї з частин. Це було доволі непогано, але не було запалу. Тоді Ілля Разумейко зіграв нам дещо, над чим працював для себе для препарованого роялю. На найпростішому піаніно в ДАХу (центр сучасного мистецтва. - Ред.) він зіграв дивовижну музику. Тоді я запропонував їм два тексти, за якими можна робити оперу одразу, "Апокаліпсис" та "Йов". Зрештою, зупинилися на книзі Йова.

Чому препарований рояль? У нього особливий звук чи він виступає якимось символом?

Всі, не лише піаністи, грають на клавішах, корпусі, струнах. Співаки співають всередину рояля. Це дає інші обертони, коли співаєш в резонатор. Відповідно, рояль - це безодня світу, колодязь, в якому є струни гармонії. Коли ти звертаєшся до них, вони тобі відповідають. Це така своєрідна модель світу.

А інші інструменти будуть задіяні?

Так, буде прекрасна Жанна Марчинська на віолончелі та Андрій Надольський - ударні. Це легендарний барабанщик, хоч і дуже скромна людина.

Українські глядачі зможуть побачити оперу лише один раз?

Україна - специфічна країна. З подібною проблемою стикалися і геніальні балети компанії Матвієнків Stabat Mater та The Great Gatsby. Ці дивовижні балети вони змогли показати в Україні лише двічі, бо це дорого.

А чому так?

Справа в тому, що це незалежний балет. Якщо це робиться силами оперного театру, то в них вже люди сидять на зарплатні, у них є безкоштовний майданчик для репетицій, техніка. Їх не хвилює, як окупати проект. Для того щоб грати в незалежному проекті, я маю орендувати техніку, заплатити всій команді. А це можна отримати лише за рахунок квитків. І це дорого. Зараз навіть поп-зірки не можуть зібрати в Україні повні зали. І багато турів просто скасовують.

Після Майдану всі очікували на творчий сплеск в Україні. Ви помітили його?

Для початку треба розібратися, що таке культура в нашій країні. Вона в нас існує на кількох рівнях. Перший - це державна культура: всі театри, оркестри та все інше, що фінансується з бюджету. 95% цих інституцій жодних змін робити не хочуть. Вони сидять в своїх будівлях, і ніхто до них не може підступити. На всі твої пропозиції змін вони відповідають: "Ти зруйнуєш нашу священну основу. І так все погано, а буде ще гірше". Так вони захищають своє кладовище. Натомість незалежних територій, де маленький прошарок діячів мистецтв могли б створювати своє, нема. 

З іншого боку, публічним простором у нас був Майдан, де люди зібралися, аби вирішити свою проблему, сказати "ні". Вдалося зібрати горизонтальну структуру, самоорганізуватися. Лідери, які вилазили на сцену, були непереконливі, вони щось говорили, але народ особливо їх не слухав. А після закінчення Майдану такого місця в країні не стало. Майдан не може виконувати таку функцію, тому що Майдан - це місце говорити "ні", а місце говорити "так", де творити нове, ще потрібно створити. І це задача держави або свідомих людей, які мають ресурси. Поки в Україні такого місця немає.

Зараз ми ведемо переговори з арт-заводом Платформа. Можливо, це буде перший прецедент, коли відбудеться синергія бізнесу та сучасної культурної складової, яка замислюється над завтрашнім днем. Державні ж структури не думають про завтра, вони фіксують вчорашній день. А ресурсів виділяється багато. Коли розповідаєш про це зарубіжним друзям, вони кажуть, що у нас дуже багата країна.

Зараз для Вас щось змінилось? 

Я з державою ніяк не стикаюсь. Звісно, я намагався протягом минулого року, ходив на всякі ради. Мало не щодня всюди була нескінченна балаканина про те, що непогано було б що-небудь зробити, але нічого не виходить. І я зрозумів, що витрачаю нескінченну кількість свого часу, сил, інтелекту. А мої ідеї, наче вилита на пісок вода, зникали, не залишаючи сліду.

Ви кажете про нові ідеї і стратегії. Наприклад, "Культура-2025"?

Олеся Островська-Люта - прекрасна жінка. Але ця культурна програма все одно просто папірець. На жаль, це симулякр. Незрозуміло, як воно буде працювати, хто буде все реалізовувати, де ці менеджери навчаться щось робити. Поки ми не знайдемо це фізичне місце - не на Заході, а у нас - нічого не буде. Має виникнути простір, де з'являтимуться нові типи менеджерів, продюсерів. Тоді можна буде претендувати на реформу в державній сфері.

Ставлення до країни в світі визначається кількістю культурного продукту, який виробляється. І що є нашим зовнішнім обличчям? Це десяток-півтора художників, десять кінорежисерів, десь 8 письменників.

Тобто наші основні проблеми відсутність такого простору?

Україна з точки зору культури - чиста територія. Те, що є, настільки не відповідає сучасності, що воно тільки заповнює свою нішу вчорашнього дня. Держава взагалі не заморочується сьогоднішнім днем. У нас не сформований майданчик, де ти розумієш, що там твої однодумці. Як тільки нам вдасться це зробити, відразу буде великий прорив.

Що можна зробити вже зараз?

Я зараз трансформував ідею культурної столиці України, аналог якої є в Євросоюзі. Є задум оголосити відкритий конкурс на визначення культурної столиці року. Ми об'єктивно нічого не знаємо про наші міста, що там відбувається. Можна було б виділити невеликий бюджет від Мінкульту, від Міністерства регіонального розвитку і від Міністерства молоді. Тоді у будь-якого регіонального лідера з урахуванням децентралізації буде амбіція засвітитися ще і на позитиві - не на корупції, а на прекрасному. І напружитися. Тоді і з'явиться ринок культури. Це невеликі гроші, але проблема в тому, що розмовляти в державі ні з ким. У них завдання - день простояти та ніч протриматися.

Єдиний спосіб щось змінити - це культура, яка вибудовує нашу систему цінностей.