Крим, як це було. Невіддані накази та вибір честі

16 березня Крим погрузне у бісівському святі. На центральній вулиці Сімферополя біля Ради Міністрів урочистим парадом пройдуться зігнані у колону кримчани, вже заплановано мітинг, який потім, можливо, назвуть стихійним. Хтось імітуватиме щастя, хтось і дійсно радітиме. 18 березня, у день офіційної окупації українського півострова Росією, на головній площі ім. Леніна встановлять сцену, привезуть російських "зірок".

2 роки тому у ці дні відбувся так званий референдум - повністю незаконна процедура, що потягнула за собою низку правопорушень та злочинів, які зрештою відгукнулися далеко за межами самого анексованого півострова.

А тим часом в українських кінотеатрах стартує фільм, де безпосередні свідки та учасники подій весни 2014 згадують, як насправді відбувалося захоплення Криму. 

Рік виснажливої роботи – і фільм "Крим, як це було" режисера Костянтина Кляцкіна показали першим глядачам. Прем'єрний показ відбувся у столичному кінотеатрі "Жовтень". Кінематографісти Babylon’13 провели справжнє дослідження, поспілкувалися з українськими кримськими військовими, які не зрадили своєї присяги та не перейшли на бік ворога. 

Спочатку творці стрічки казали, що покажуть її разово в 6 містах країни. Утім, їм вдалося переконати українського дистриб'ютора Big Hand Film, що таке документальне кіно варто показати більшій кількості людей. І тепер картину зможуть подивитися в широкому прокаті в різних містах України.

Фільм "Крим, як це було" – живий і правдивий. У ньому нема цензури, адже розповідати про військове захоплення частин, про зухвалість та нахабство, про образу та безпорадність без емоцій та лайки дуже важко. 

У центрі фільму – розповіді дванадцяти військових. На перший погляд, вони – прості хлопці, які прийняли присягу на вірність Україні і служили в Криму. Але, насправді, вони - герої, які зробили непростий вибір, вибір на користь честі.

Раніше в інтерв'ю Еспресо.TV Костянтин Кляцкін розповідав: "Мені, як автору, цікаво: чому ці люди не стали отримувати 20 тис. грн, квартиру тощо? Вони покинули все, і особисто для мене це вже Вчинок. Тому що люди виїжджали в нікуди, не маючи нічого, окрім своєї служби та вірності країні. Тому що багато хто розумів, що особливо краще не буде. Бо як може бути краще? У багатьох свої квартири в Криму залишились".

Стрічку умовно можна розділити на три новели: історія сухопутних військ, морської авіації та бригади надводних кораблів. Кожна новела знайомить глядача з героями, показує ситуацію їхніми очима: зсередини захопленого корабля, очима льотчиків, чиї побратими виявилися зрадниками, очима тих, хто вже зараз воює на фронті.

Картина розповідає хронологію відомих подій, розпочинаючи з 23 лютого. Як кажуть військові у фільмі, все розпочалося вже тоді. І будь-що змінити на краще можна було лише до 1 березня. Після цього наступив момент неповернення.

За простим перебігом подій, за сухим викладенням фактів стоять сумні історії, обурливі емоції, розвалені сім'ї українських військових. Адже зрозуміло, що дорослі люди часто належать не лише собі і мають вирішувати не лише за себе, а й за своїх рідних.

Чиїсь дружини, навіть корінні кримчанки, самі починали збирати сумки, без жодних умовлянь і розмов. Комусь довелось обирати між родиною та честю і поїхати з Криму, залишаючи дружину, матір, дітей.

Українські військові по суті опинилися між двох вогнів: з одного боку, вони були готові виводити техніку на материкову Україну, йти з боєм в Крим, захищати територіальну цілісність України, з іншого – їхні руки були зв'язані вертикаллю військового підпорядкування. Є наказ – виконують, нема наказу – не мають права діяти самовільно. 

У фільмі показані лише герої, які не зрадили присязі та не перейшли на бік ворога. Тих, хто залишився в анексованому Криму, у стрічці немає.

Одні з перших кадрів – хронологія подій. Перше - це мітинги в центрі Сімферополя, важлива деталь, яку показують творці фільму. Багато хто дорікають кримчанам байдужістю, мовляв, вони були бездіяльні.

Насправді ж, людей, які вийшли тоді на підтримку Майдану, які скандували "Крим – це Україна", в Сімферополі було багато. Щодня молоді чоловіки з українськими та кримськотатарськими прапорами збиралися на площі українського Сімферополя. Вже тоді їм було чого боятися: люди почали зникати ще до "референдуму".

Фото: "Окупація очима кримчан"

Для багатьох глядачів стрічки відкриттям може стати і підтримка населення: на заблоковану військову базу Феодосії місцеві жителі принесли цигарки та домашню випічку. "Якби тут служив мій син, я б хотіла, щоб хтось так йому приніс їжу, попіклувався про нього", - каже одна з жінок, мешканка Феодосії, яка прийшла підтримати військових.

І таких історій безліч. Крим – не безликий, у нього є свої герої. 

Витримати напругу фільму було б важко, якби не два моменти: гумор та музика. Двогодинну оповідь розбавляють жарти, з якими вже зараз українські військові пригадують деякі випадки з тих невеселих часів. 

Особливу увагу слід приділити роботі композитора Романа Вишневського. Він спеціально для картини написав музику. Загалом, команда "Крим, як це було" невелика. Окрім режисера та композитора над стрічкою працювали оператор Володимир Усик, режисер монтажу та звукорежисер Павло Липа, продюсер Олександра Братищенко, виконавчий продюсер Сергій Малярчук, волонтер Валентина Охлопкова.

17 березня фільм вийде в прокат у 13 містах країни.

Кінотеатри, що починають тижневий прокат з 17-18 березня:

Київ: "Оскар" в ТРЦ "Dream Town", "Оскар" в ТРЦ "Гулівер", "Ленінград", "ім. Шевченка", "Старт", "Магнат".
Львів: Кінотеатр "Кінопалац".
Луцьк: Кінотеатр "Адреналін".
Харків: Кінотеатр "8 ½"
Тернопіль: Кінотеатр "Палац Кіно".
Запоріжжя: Кінотеатр "ім. Довженка".
Чернігів: Кінотеатр "ім. Щорса".
Вінниця: Кінотеатр "Родина".
Хмельницький: Кінотеатр "ім. Т. Г. Шевченка".
Ужгород: Кінотеатр "5 елемент".
Буча: Кінотеатр "Акваріус".
Нікополь: Кінотеатр "Оскар".

Кінотеатри, що починають тижневий прокат з 24 березня:

Київ: Кінотеатр "Жовтень".
Житомир: Кінотеатр "ім. Франка".