Загнана в кут. Хід Яресько

На початку минулого тижня вустами свого прес-секретаря Президент Петро Порошенко назвав три варіанти виходу з політичної кризи та формування нового уряду: технократичний уряд на чолі з нинішнім міністром фінансів Наталею Яресько, політичний уряд та інший варіант, у випадку, якщо парламентські сили знайдуть кандидатуру, яка в змозі акумулювати 226 голосів у парламенті.

Третій варіант винесемо поки за дужки, оскільки зрозуміло, що він був озвучений, скоріше, "для галочки", тому що без підтримки президента жодна фігура зі сторони нездатна назбирати необхідної кількості голосів у парламенті.

Пропозиція меру Львова Андрію Садовому хоч і стала для багатьох несподіваною, однак виглядала досить прогнозовано. Не розіграти такий козир, чудово розуміючи, що лідер "Самопомочі" відмовиться, було б дивним. Нічого особистого, тільки політика.

"Фінт Садовим" з одного боку виглядає як дріб’язкова помста голови держави вічно невдоволеній фракції, а з другого – видається як доказ для Заходу наявності активного бажання домовитись зі всіма проєвропейськими силами в парламенті. Мовляв, ось ми їм пропонували, а вони самі не хочуть, тому нам доводиться шукати іншу компромісну кандидатуру, наприклад спікера Ради Володимира Гройсмана, якого Порошенко хотів бачити прем’єром ще після минулих парламентських виборів.

Зовнішньо все виглядає логічним, однак, в цій тактиці є й прогалини. Формально, подобається це комусь чи ні, але за цією ж логікою така сама пропозиція мала б надійти і лідерам двох інших малих фракцій колишньої коаліції – Радикальній партії та "Батьківщині". Цього не сталось. Ймовірно тому, що більш політично досвідчені Олег Ляшко та Юлія Тимошенко, на відміну від Садового, могли б і погодитись. Підтримки б в парламенті вони б, очевидно, не отримали, проте 100% витягнули з ситуації по максимуму, і крові б попили президенту багато ,і ситуацію могли б довести до абсурду, наслідком чого стали б дострокові парламентські вибори.

Ситуація з Яресько виглядає значно цікавішою. Її ім’я тривалий час було єдиним, яке було озвучено публічно. Сталось це не просто так.

Яценюк, який довгий час на відріз відмовлявся навіть обговорювати свою відставку, в певний момент сам начебто заявив, що готовий поступитись місцем саме Яресько. Сказано це було не публічно, однак команда Президента одразу "злила" інформацію про готовність Яценюка поступитись кріслом. Публічно прізвище назвав вже згаданий прес-секретар президента Святослав Цеголко напередодні зустрічі з Садовим.

В неділю ввечері лідер фракції БПП Юрій Луценко, який в президентській команді є найбільшим збурювачем спокою Арсенія Петровича, заявив, що Яресько, скоріш за все, непрохідна, оскільки за неї не хоче голосувати все та ж "Самопоміч", а прем'єрський "Народний фронт" пропонує створити новий політичний уряд за квотним принципом.

Такою постановкою питання обурились вже у прем'єра, оскільки виглядало так, що НФ не підтримує ідею технократичного уряду. В своєму блозі на "Українській правді" депутат від НФ Вікторія Сюмар порадила БПП публічно висунути Яресько і перевести обговорення її кандидатури з Банкової до парламенту.

Ззовні ситуація з висуванням нового прем’єра нагадує стару гру в "гарячу картоплю", коли кожен з політичних "важковаговиків" намагається перекинути всю відповідальність за подальшу ситуацію одне на одного.

Цікаво, що сама міністр фінансів особливо про перипетії навколо свого прізвища не розповсюджувалась, заявляючи, що ніяких прем’єрських амбіцій у неї немає. Разом з тим, подейкують, що Яресько поставила свої умови: персональне формування безпартійного уряду та гарантія підтримки парламенту урядових ініціатив.

Вимога гарантії підтримки з боку депутатів виглядає абсолютно логічною, враховуючи, що саме з підтримкою в парламенті в Яресько можуть виникнути найбільші проблеми.

З іншого боку, з пошуком голосів "під Яресько" міг би допомогти як президент, так і прем'єр. Однак Яценюк продовжує, як ніби нічого й не відбувається, працювати, і вже давно показав, що своїми ж руками себе знімати не буде.

Не спостерігається активних дій в цьому напрямку і від президента. Що в свою чергу наштовхує на думку, що вся історія з кандидатурою міністра фінансів є не більше, ніж ширмою для переговорів. Метою може бути спроба переконати Захід і суспільство, що голосів в Раді немає. Мовляв, бачите, ми хотіли, але... І тоді президенту нічого не залишається, як розвести руками, і закликати всіх погодитись на компромісну фігуру. Наприклад, Володимира Гройсмана.

Ніби все. Залишилось дотриматись формальностей, "покружляти" ще трохи Яресько довкола прем'єрського крісла, а потім повернутись до вже давно бажаного варіанту.

Проте, з огляду на інформацію останніх днів, у коридорах влади не втримались, і вже без протокольних реверансів в бік Яресько напряму кажуть: "Домовленість близька, і прем’єр - Гройсман".

Звісно, всі ці ритуальні танці довкола прем'єрського крісла, з явним бажанням таки "прокатити" Яресько повз нього, самій пані Наталці навряд до вподоби. У її оточенні недвозначно давали зрозуміти, що в уряді Гройсмана вона себе не бачить, тому, якщо не прем'єр - то Кабмін без неї.

Тим не менше, і на це знайшлась відповідь. Кандидатура колишнього віце-прем'єра Словаччини Івана Міклоша на посаду міністра фінансів виглядає більш ніж переконливою, навіть для Заходу. Судячи з виданої нещодавно Борисом Ложкіним книжки, в якій він тепло згадує розмови із словаком, саме голова АП може бути ініціатором запрошення Міклоша в уряд.

Видавалось би, що все. Під сумними поглядами прихильників безпартійного уряду, розкладається традиційний політичний пасьянс, чи то на трьох, чи то на чотирьох. Однак, або Яресько нарешті зрозуміла, що її технічно загнали в кут, або підказав хтось, раптом пані міністр прокинулась, видавши заяву про готовність зібрати команду технократів на чолі з собою.

Запізно це зробила Яресько, чи навпаки своєчасно, покаже час. Ясно тільки те, що пані міністр, про всякий випадок, вирішила застовбити за собою імідж головного технократа країни. Або навіть спробувати почати свою політичну гру.