Нинішня ситуація непроста, - рівень напруження вплинув навіть на Путіна, який погодився вивести війська з Сирії чи в усякому разі зімітував на рівні заяв про їх виведення.
Він дуже серйозно і досить реалістично переорієнтував свої тактичні цілі в Сирії. Взагалі я повинен сказати, що цій людині, за всього її авантюризму, за всього її нахабства, притаманне звірине відчуття небезпеки. Він відчуває небезпеку, червону межу, яку просто не можна переходити.
Давайте згадаємо класичні приклади. 2008 рік - відкрита дорога на Тбілісі. Танки можуть за півтори години дійти до міста. Кричать йому патріотичні сили Росії брати Тбілісі. Не пішов. 2014 рік, весна-літо, мовляв, Путін введи війська в Україну.
Тепер дивіться, що робиться в Сирії. Що робив Лавров під час Мюнхенської конференції у лютому? Усе що завгодно, вивертав усім руки, щоб перемир'я не "на завтрашній день", а десь, як він пропонував, на початку березня. Навіщо? Щоб зберегти час і взяти Алеппо.
Але ось Путін зрозумів, що це пастка. Він зрозумів, що взяття Алеппо занадто сильно б прив'язало його до занадто амбіційної програми Асада, яка йому зовсім не потрібна. Тим більше, що Асад у своєму божевіллі за цей час робив масу заяв, за які його навіть осаджував товариш Чуркін в Радбезі.
Тобто Путін, по суті, вийшов просто потусуватися кілька місяців у Сирії, втративши певну кількість людей і півмільярда доларів і раптом зрозумів, що "діло пахне керосином" і відповз?! Це тактичне відповзання чи стратегічне?
Поки тактичне. А що для нього стратегія?! Для нього стратегія - стирчати в телевізорі і показувати уявну велич Росії. Більше жодної стратегії у нього немає. Він чомусь взагалі туди попер? Тому що вже не було чого показувати по Україні.
Ця блискуча Новоросія перетворилася на огризок бандитської Лугандоніі. І це не надихало народ. Економіка розвалюється і єдина його можливість виживання - демонстрація по телевізору зовнішньополітичних успіхів. Годувати народ величчю. От він і поліз туди за величчю.
Зараз він і здійснює якусь рекалібріровку цієї величі. Усі розуміють, що стати заручником Асада - це стати на шлях Афганістану, і він вчасно це зрозумів. Зараз він обмежує підтримку Асада готовністю якось прикривати його маленьку Латакію, таку собі асадівську Лугандонію.
Замість Сирійської Новоросії прийшов до тієї ж асадівської Лугандоніі. Це перша причина зміни програми, яка була для нього досить болючою. Я не знаю, чи бачили в Україні 9-хвилинний "sholl", ролик трьох вождів: Лаврова, Шойгу і Путіна. Вони були в досить пригніченому стані, несли якусь абсолютну нісенітницю і, до речі, абсолютно забули про спочатку оголошену мету.
Адже як вони нам, росіянам, пояснювали, що ми там національні завдання вирішуємо, на далеких рубежах зустрічаємо страшних терористів, які інакше б прийшли в Росію. Цю тезу взагалі був забуто. Шойгу доповів, що ми знищили 17 польових командирів, ну добре, а інші, на далеких рубежах? І виник новий мотив для Путіна, несподіваний.
Тут я спробую зробити прогноз - він поставить на курдів. З їхньою допомогою можна покарати ненависну йому Туреччину. Ви звернули увагу, яка інтенсивність терористичних вибухів у Туреччині?! Ну, це Бог з ним, я думаю, що нас цікавлять його плани в Україні.
Ми відчували, що переключення на Сирію дасть Україні певний шанс перепочити. Ну, в принципі, так і вийшло.
І ви отримали його. Але на жаль, скажімо, не найкращим чином його використовували.
Так. Але чого зараз можна очікувати?
Що стосується суто воєнних акцій, я це виключаю. Знову ж таки через його звірине почуття небезпеки. Піде на Маріуполь?! Зараз є українська армія. Ось цю саму лінію поділу вогню, яка вона є, українська армія цілком може захищати.
Рівень втрат, які отримає Росія при наступі, буде неприйнятним для російського суспільства. Але якщо він піде на Маріуполь, то Обама вже більше не зможе чинити опір Конгресу і громадській думці, блокуючи продаж летального зброї. Тобто, військових тут перспектив жодних немає. Але тим більше він активізує ось цю свою шалену стратегію, про яку ми з вами не раз говорили: заштовхнути Лугандонію, як ракову пухлину, в тіло України, щоб розкладати її зсередини і блокувати її європейський вибір.
Цей мирний шлях, він не менш небезпечний для України
Він набагато небезпечніший.
Путін відгодовує свою п'яту колону, або клієнтелу, намагається розвалити будь-яким чином коаліцію, щоб вмонтувати партію Порошенка в союз з колишніми регіоналами з Опозиційного блоку.
До цього звичайно будуть підключені і Меркель, і Оланд. Це такі собі наче тато і мама Мінського процесу. Їм хочеться довести це до якогось псевдологичного кінця і наче зняти з контролю. Дуже мене турбує безпрецедентний чотириденний візит Керрі в Москву. Візит на чотири дні був можливий ву роки 2-ї Світової, коли були США і Росія союзниками. Так Керрі вони ж там зґвалтують по повній програмі.
Ви пам'ятаєте, минулого року в травні, він там у них два дні провів у Сочі ?! Пам'ятайте, як його в п'ятий кут загнали два хлопчака-кореспондента і що там змусили говорити на адресу українського уряду? Усе це буде повторюватись у Москві.
До речі, він повертається з іншої чудової зустрічі з латиноамериканськими бандитами, не тільки з братами Кастро, а й з колумбійською лівою наркомафією, яка засідає в Гавані. Ось з цим він і приїде в Кремль. Напевно вони зґвалтують його на якийсь тиск на український уряд, на користь путінської інтерпретації Мінських угод.
Водночас я бачу, що діється, як активізовано всю п'яту колону всередині Києва під гаслами, мовляв відновимо територіальну цілісність України, мовляв візьмемо цю гнійну пухлину разом з бандитами, разом з російськими військами, зі спецслужбами і чудовими підприємцями Ахметовим і Бойком. Ось це дуже серйозна небезпека загрожує Україні.
Це серйозніше ніж Моторола і Стрєлковці.
Не те, що ви розриваєте угоди, - жоден пункт не виконано Росією. Є один дуже великий і позитивний пункт - зупинено бої великої інтенсивності. Але люди гинуть, кілька людей на день, але, тим не менш, є лінія припинення вогню. Її займає українська армія, вона спроможна її утримати. Ось це позитив. А все що по інший бік лінії - тимчасово окупована ворогом територія.
Рано чи пізно ви її відновите, а зараз вас взагалі не повинно цікавити Моторола там чи Ахметов. Тиск Заходу має межі, адже на Заході є громадська думка, яка не дозволить ні Обамі, ні Меркель вивертати руки українському суспільству, яке твердо стоїть на своїй позиції суверенної держави. Велика небезпека, мені здається, щодо плану Лугандізаціі України це не зовнішній тиск, а готовність до компромісу київських еліт.
У нас є 10 троянських коней у великій політиці, а вся світова спільнота говорить, мовляв це ж ваші внутрішні проблеми, це ж не війна з Росією.
Так і є. Якщо на це піде Київ, то і Париж, і Лондон, і Вашингтон це візьмуть з задоволенням - менше головного болю. Але це кінець Революції Гідності та європейського вектора України.
Я хотів би уточнити, а що ж зараз відбувається в Росії? Ми бачимо загострення на кадировському напрямку, наскільки ситуація виходить у Кремля з-під контролю? Йдеться і про напад на Ігоря Каляпіна і так далі. Дивні речі, але вони відбуваються.
Кадировський напрямок нікуди не дівся. Конфлікт ФСБ з Кадировим, а фактично і з Путіним триває. Елементами цієї психологічної боротьби були і доповідь Яшина, і виступи Навального. ФСБ веде дуже сильний, розгорнутий наступ на Кадирова, використовуючи і частину опозиції і більш широкої громадської думки.
Момент істини наближається. Це 5 квітня. 5 квітня закінчується термін президентських повноважень Кадирова і Путін повинен або продовжити їх, або призначити іншу людину. Це серйозний, невирішений конфлікт на самій вершині російської влади.
З боку здавалося, що ФСБ ж повністю контролюється своїм головним підполковником, а виявляється можлива якась гра проти його улюбленого лідера.
Зовсім не так, ну хоча б тому, що цей головний підполковник, взагалі не підполковник, а майор. Тому що найвище військове звання, до якого він доріс - це майор. Просто коли військовослужбовець рано виходить у відставку по бездарності, то, щоб він отримував пенсію на 100 рублів більше, йому дають нову зірочку. Діючим підполковником він ніколи не був. Він став підполковником у відставці. Ну, а там в апараті генерал-лейтенантів, як бруду. Тож він не є дуже великим авторитетом.
Крім того, "проект Кадирова" російські силовики, не тільки ФСБшники, але і армійці, не приймали від самого початку. Вони вважали, що Путін позбавив їх перемоги. От зараз конфлікт і виходить назовні. Як він буде вирішуватися, ми подивимося, але це не єдина проблема, яка напружує Москву.
Тим більше хочеться від неї закритися якимись геополітичними перемогами, але поки не дуже виходить. Нехай він буде підривати турецькі міста за допомогою курдських терористів, але навряд чи це на довгий час сподобається російському телеглядачеві, рівень життя якого буде катастрофічно падати.