В Україні обговорюється необхідність створення так званого технократичного уряду, який зможе ефективно проводити складні економічні реформи. Провідні політики переконують суспільство, що незалежні фахівці-технократи будуть більш корисними, ніж представники окремих партій та фракцій.
Приклади таких урядів були нещодавно в різних європейських країнах. Однак, відкритим залишається питання щодо можливості сформувати саме такий уряд в поточних українських умовах. Також не до кінця зрозумілим є питання наслідків залучення технократів до управління країною.
Рятувальна служба держави
Зазвичай під технократичним урядом розуміють владу галузевих фахівців, яка ефективно виконує адміністративні функції. Ці фахівці мають бути максимально віддаленими від політичних угруповань та працювати задля втілення глибоких реформ.
Засновником технократичного підходу вважається американський економіст і соціолог Торстейн Верлен. У його теоретичних розробках, які з’являлись на початку минулого століття, пропонувались реформи з метою формування нової індустріальної системи, основою якої є "машинний процес". Керувати цим процесом повинні саме фахівці з окремих галузей виробництва.
Доробок Верлена добре опрацював американський економіст Джон Гелбрейт. Його теорії 50-х років минулого століття стали джерелом для подальших спроб обґрунтувати заміну політиків на умовних "технократів"-урядовців.
В умовах суспільної недовіри до скомпрометованих політиків так звані технократи виглядають як фахівці-рятувальники. Розмови про технократичний уряд починаються там, де є криза влади, економічна депресія та розчарування з боку суспільства.
От і в Україні поточна урядова криза супроводжується балачками про важливість сформувати в країні уряд технократів, які будуть вільними від вузькопартійних інтересів та зможуть зосередитися на проведенні важливих реформ.
Такі вислови лунають як з боку вітчизняних політиків, так і з боку західних дипломатів. Зокрема, посол США в Україні Джеффрі Пайєтт виступав за збереження міністрів-технократів в українському уряді.
На поточному етапі необхідність зміни уряду Арсенія Яценюка якраз і пов’язують з пошуками цих самих міфічних технократів. При цьому називають прізвища відомих політиків, яких важко віднести до "технократів", зокрема, голову ВР Володимира Гройсмана.
Однак, справа в тому, що в уряді Яценюка працюють міністри, яких вже можна назвати типовими технократами.
Йдеться про міністра фінансів Наталію Яресько, міністра економічного розвитку і торгівлі Айвараса Абромавичуса та міністра інфраструктури Андрія Пивоварського.
Вони прийшли у політику з великого бізнесу. Політичною діяльністю до того часу згадані особи не займались. Вони не були пов’язані з політичними партіями та мали вигляд "нових" людей в уряді. Тобто, ми вже зараз можемо сказати, що технократичний уряд у нас існує у хоча б частковому вигляді.
Сумнівний антикризовий менеджмент
Що каже з приводу технократів зарубіжний досвід, на який у нас так полюбляють посилатись у будь-якому випадку.
Зокрема, в українських ЗМІ часто згадують як типовий приклад технократії італійський уряд Маріо Монті.
Колишній єврокомісар очолював італійський кабінет міністрів у період з листопада 2011 до квітня 2013 року. Він прийшов до влади на хвилі суспільного невдоволення популізмом з боку Сільвіо Берлусконі. Технократів покликали до уряду для подолання економічної кризи, яка не була такою глибокою як в Іспанії чи Португалії, але все одно суттєво непокоїла італійців.
Правління Монті було пов’язане з підвищенням податків та реформуванням пенсійної системи. Також реформи італійських технократів стосувались ринку праці, зокрема спрощення процедури звільнення.
Слід нагадати, що політика прем’єра Монті не користувалась підтримкою італійців. Наприкінці 2012 року у країні посилилась політична криза, що змусило президента Джорджо Наполітано оголосити про розпуск парламенту.
Схожа ситуація була у Греції. Колишній віце-президент Європейського центробанку Лукас Пападімос у листопаді 2011 – травні 2012 років був головою "технократичного", антикризового уряду країни.
У програмі Пападімоса йшлося про введення нових податків, скорочення соціальної допомоги, обмеження росту зарплат і пенсій.
В той же час Пападімосу вдалося отримати фінансову допомогу від МВФ та ЄС в розмірі 130 млрд євро, а також списати 100 млрд євро боргів.
Політика Пападімоса викликала невдоволення з боку греків. Врешті-решт він був змушений піти у відставку, а на парламентських виборах 2012 року суттєвого успіху досягли популісти з партії Алексіса Ципраса СІРІЗА.
Також є більш ранній приклад технократичного уряду, який зараз не дуже модно згадувати, оскільки йдеться про Росію.
У квітні 1998 року, напередодні нової економічної кризи та дефолту президент Борис Єльцин доручив сформувати уряд маловідомому управлінцю Сергієві Кирієнку. Кирієнко взяв до свого кабінету профільних фахівців, яких згодом почали називати "молодими реформаторами".
Уряду Кирієнку не вдалось довго протриматись при владі. У серпні 1998 року цей кабінет став жертвою дефолту. Саме Кирієнку довелось озвучувати непопулярне рішення про відмову від виплат по внутрішнім зобов’язанням.
Результатом дефолту стали спад виробництва і доходів населення, банківська криза, стрибок інфляції, падіння обмінного курсу рубля. До багатьох з цих наслідків Кирієнко не був причетним, оскільки вони накопичувались довгий період і були пов’язані з діяльністю попередників. Але в суспільстві була поширеною думка, що саме "молоді реформатори" призвели до дефолту у Росії.
Одним з політичних наслідків дефолту 1998 року стала шалена підтримка середнім класом РФ приходу до влади Володимира Путіна та захоплення його жорсткою, "пацанською" риторикою.
Як бачимо, технократи не завжди є ефективними рятувальниками країни. Зазвичай йдеться про болючі соціально-економічні реформи, до яких не завжди готове населення.
Профільні фахівці можуть підготувати суспільство до різких кроків, але потім все одно до влади можуть прийти популісти, які спекулюватимуть на труднощах перехідного періоду.
Оцінка підсумків "технократичного" правління може бути суперечливою, а самі урядовці з такою спеціалізацією стають своєрідними камікадзе. І в даному разі важливо, щоб на гурт розчарованих камікадзе не перетворилась уся країна.