Російський політолог Лілія Шевцова: Українські ув’язнені – як гаряча картопля для Кремля

Шевцова - відомий далеко за межами як Росії, так і України аналітик. Раніше вона співпрацювала в Московським Центром Карнегі. Зараз, крім роботи з Інститутом Брукінгса, вона співпрацює в якості асоційованого дослідника з Королівським інститутом міжнародних відносин Chatham House, що в Лондоні, і є членом редколегії журналів American interest, Journal of Democracy і New Eastern Europe.

До Києва Лілія Шевцова приїжджала в якості одного зі спікерів 9-го Київського безпекового форуму. Це інтерв'ю вийшло в суботу, 16 квітня, у щотижневій аналітичній передачі "Швидкість світу" на телеканалі Еспресо.TV.

Після того, як вибухнув світовий скандал з Панамським архівом, в якому згадувалося, в тому числі, ім'я президента Петра Порошенка, в Україні виникла дискусія - моральна і юридична. Як би ви оцінили з цих точок зору поведінку українського президента, чи повинен він понести за це відповідальність?

Відповім коротко і, можливо, вас це не задовольнить. Я - російський громадянин, який живе в Москві. А як відомо, Росія - країна по відношенню до України аж ніяк не бездоганна. Досі триває неоголошена війна між Росією і Україною. Тому для мене оцінювати будь-які дії українського лідера і України було б принаймні неетично і нетактовно.

Я наведу інший приклад. Є такий британський прем'єр-міністр Кемерон. Опосередковано він, через батька, теж причетний до панамагейту. В принципі, офшори - це легітимна сфера. Будь-хто може мінімізувати своє оподаткування, нічого страшного в цьому немає. Але якщо людина є політиком, державним діячем, прем'єром - у цьому є якийсь моральний душок.

Але я кажу про Кемерона, я не кажу про українського президента Порошенко. Росіяни не можуть, не повинні і не мають права коментувати внутрішньоукраїнські події. Вони можуть коментувати тільки російську політику щодо України.

20 квітня в Брюсселі відбудеться засідання Ради Росія—НАТО. Вона не проводилася з часів анексії Криму. Чи означає це, що Захід, всупереч своїм твердженням, що Росія вчинила неправильно, йде на діалог, розуміючи, що діалог у відносинах з Росією є незворотнім?

Позиція Заходу до певної міри двозначна. Така позиція всіх західних лідерів. Крім, можливо, Анґели Меркель - її ставлення двоїсте щодо України. З одного боку, Захід не хотів би, щоб Україна поверталася під пахву, в кишеню до Росії. А з іншого боку, Захід не готовий боротися і вступати в конфлікт з Москвою через Україну.

Але що стосується ради Росія—НАТО, то я думаю, що Захід не зраджує інтереси України, Захід не зраджує свої принципи. Потрібен якийсь майданчик, хоча б якийсь канал, де західні лідери та натовці принаймні дивилися б в очі російським лідерам і казали про те, як уникнути таких речей, як, наприклад, недавній обліт американського авіаносця російським Су-24.

Тобто, саміт - це для розмови. Інша справа, чи готовий Захід йти на якісь поступки. А розмова потрібна.

Тобто, ви вважаєте, що можливість розмови закривати не можна?

Ні в якому разі не можна. Тим більше, коли Росія є все ще одним з архітекторів світового порядку і членом Ради Безпеки ООН. З Кремлем потрібно говорити. Хоча б для того, щоб розуміти і відчувати інтенції (наміри. - Авт.).

Російське міністерство юстиції заявило про можливість обміну українських політичних в'язнів на деяких громадян Російської Федерації. На ваш погляд, це маніпуляції і порожні обіцянки, чи все ж є світло в кінці тунелю?

Не будемо надто оптимістичними щодо світла в кінці тунелю. Цілком очевидно, що українські в'язні - це політв'язні в російських в'язницях. І вони, в принципі, є гарячою картоплею для Кремля. Він їх не потребує. Це псує відносини з Заходом, а Кремль не хоче псувати відносини з Заходом. Кремль не знає, що з ними робити, з тією ж Савченко. Але в той же час і відступити Кремль не бажає.

Тут є пастка. Я думаю, Кремль піде таким шляхом: так, ми їх відпустимо - Сенцова і всіх інших. Можливо, навіть Савченко, ми готові до обміну. Але тільки якщо український суд погодиться з нашим вердиктом. Отже, це визнання правоти так званого російського суду. Ось вам пастка, і Україна буде думати, що з цим робити.

Як можна обійти цю ситуацію?

Ви знаєте, я не юрист, але обходити потрібно намагатися. Потрібен політичний тиск. І ось тут я не дуже відчуваю, що Київ дуже енергійно намагається домагатися звільнення або передачі українських в'язнів на міжнародній арені. Треба просто активніше діяти.

В одному зі своїх постів на Facebook ви писали, що Мінські угоди нездійсненні, бо жодна зі сторін не готова йти на поступки. Президент Порошенко каже, що Мінські угоди - це єдино вірний шлях для України в ситуації, що склалася. Як бути з Донбасом, там буде заморожений конфлікт як в Нагірному Карабаху, Придністров'ї і т.д.?

Я не буду коментувати президента Порошенко. Я людина ззовні, поза політикою, яка розглядає Мінські угоди як вимушену угоду, яка була форсована Заходом - Берліном і Парижем - в ситуації, коли потрібно було припинити кровопролиття.

Кровопролиття в тих масштабах, що були, припинено. Але інтереси України і Росії абсолютно не збігаються. І Захід ніяк не може змусити Москву закрити кордон, що було б єдиним виходом з цього котла.

Тому так, на жаль, поки рішення немає і швидше за все цей конфлікт буде заморожений з постійним розморожуванням. Навіть Нагірний Карабах, де конфлікту вже більше 20 років, постійно розморожується. Тому, на жаль, поки нинішній лідер Росії в Кремлі, ніякого оптимізму з приводу вирішення цього драматичного і трагічного конфлікту я не відчуваю.