Колишній державний секретар США Мадлен Олбрайт виявилася в центрі уваги російської пропаганди. Штатні істерики розповідають, яка вона негідниця. Карикатуристи малюють її в дусі радянських "портретів" іноземних недоброзичливців часів холодної війни.
І, звичайно, всі - і ті, що пишуть, і ті, що малюють - не втомлюються нагадувати, що Олбрайт давно "на звалищі історії" і про неї ніхто не згадав би, якби в інтерв'ю австрійській Die Presse вона не образила "велику Росію" і її збожеволілого поводиря - Володимира Путіна.
Карикатура РИА "Новости"
Коли Олбрайт назвала Росію "Бангладеш з ракетами", вона нагадала російським пропагандистам добре старе прізвисько Радянського Союзу. Комуністичну державу у цивілізованому світі називали "Верхньою Вольтою з ракетами". І, між іншим, не сильно помилилися.
Вже за кілька років після того, як на Заході дійшли до цього висновку, СРСР наказав довго жити. Не сумніваюся, що путінська Росія піде за своїм злісним попередником. Але в Росії образилися на Олбрайт не тільки за "Бангладеш з ракетами" і точну психологічну характеристику Путіна, якого досвідчений дипломат назвала "по-справжньому злою людиною".
Найголовніше - це те, що Олбрайт дала оцінку поведінці частини західного істеблішменту.
"Мені набридло, що для Росії завжди намагаються знайти виправдання. Росія - це країна, яка провокує, щоб потім відчувати себе ображеною" - ось що сказала Олбрайт австрійським журналістам.
Жорстко і чесно охарактеризувала політику тих, хто готовий залишити Україну напризволяще в конфлікті із "ображеним" агресором.
Хто шукає виправдання дій Москви у важкій історії Росії і вічно скривдженій "російській душі", пошуками якої, як правило займаються за поцуплені у самих росіян гроші. Хто готовий продати міжнародне право за зайву цистерну нафти.
Таких людей чимало серед західних політиків, дипломатів, журналістів. Вони і є головні вороги тих цінностей, на яких грунтується цивілізований світ. Вони - а не Путін.
Тому що Путін нічого не приховує. Він посилає війська. Він дає можливість вбивати, катувати, гвалтувати, красти. А вони намагаються не помічати нічого цього. Тому що бояться. Тому що хочуть грошей. Тому що вони - "корисні ідіоти" нового фюрера. Батьки багатьох з них точно так вели себе і в 30-ті роки ХХ століття.
Вважали за краще не помічати. Боялися. Виправдовували. Або захоплювалися "духовністю" - нацистською або більшовицькою. А потім дивувалися, звідки німецькі танки в Парижі і Амстердамі, а радянські - в Ризі та Талліні.
Потрібно зрозуміти, як це сталося! Може, ми недостатньо розібралися? Або не зрозуміли арійської душі? А російська - так взагалі загадка... Якби не ідіотський напад Гітлера на свого союзника Сталіна, якби не вступ у війну Сполучених Штатів, Європа програла б Рейху і над її столицями досі могли б майоріти прапори зі свастикою.
Але, як бачимо, ніяких висновків з цієї майже вже неминучої поразки не було зроблено - і ми до цього часу стикаємося з дурістю і зрадою. Це саме те, про що не побоялася сказати Мадлен Олбрайт. І те, про що не повинні забувати ми.