Страх образи. Чому журналісти повинні їздити в "Д/ЛНР" тільки через Україну

"Ми скривдимо міжнародні інформаційні корпорації", "до нас будуть погано ставитися" - ось один з головних меседжів критиків публікації списків журналістів, акредитованих терористами з "ДНР" та "ЛНР" для роботи на окупованих Росією територіях.

Поспішаю заспокоїти тих, хто хвилюється щодо нашої репутації та міжнародних образ. Як до нас ставилися, так і будуть ставитися. Журналістика - це стандарти. Висвітлення ситуації в конфліктних зонах залежить не від образ, а від того, що відбувається насправді.

І якщо ми вважаємо, що "образа" якогось журналіста нехай навіть найавторитетнішого ЗМІ завадить йому сказати правду - ми дуже помиляємося.

Тому що, коли мова йде про резонансні теми, існує елементарна конкуренція.Якщо правду не скаже один - її обов"язково скаже інший. Той, хто не ображений.

Але журналістика - це ще й люди. Люди бувають різними. Не потрібно бути семи п'ядей у ​​чолі, щоб пристосувати стандарти до власних уявлень про добро і зло. Українці до цього просто ще не звикли.

Ізраїльтяни - стикаються з такого роду "стандартами" з першого дня існування своєї держави. Класичний приклад - репортаж з сектора Газа, який кожен з вас міг бачити на своїх екранах. Терористи обстрілюють з ракет якесь мирне ізраїльське місто. Ізраїльська авіація завдає удару по ракетній установці - як правило, встановленої на даху житлового будинку. Гине дитина.

Терміново приїжджають акредитовані при міністерстві інформації терористів репортери. На екранах з'являється репортаж - маленьке тільце, обурені люди, невтішна мати. Про те, що знищенню ракетної установки передував обстріл ізраїльського міста, ведучий новин каже скоромовкою.

Та й чого там говорити - ракета потрапила в нежитловий об'єкт, ніхто не загинув. Якусь єврейську бабусю відвезли з серцевим нападом? Ну тут російський (німецький, французький) глядач має можливість благородно посміятися крізь зуби: так їй, старій жидівці, і треба. А дитинка-то загинула!

Для більшої об'єктивності в ефір запрошуються два експерта - ізраїльський і палестинський. Ізраїльтянин щось говорить про необхідність мирного вирішення проблем і про те, що його країна не буде залишати безкарними обстріли своєї території.

Палестинець відповідає, що його народ позбавлений землі і держави, а ось ще й дитину вбили. Так чому треба дивуватися тому, що посилюються радикальні настрої? Як ви думаєте, на чиєму боці симпатії аудиторії? А це відбувається практично щодня в ефірі практично всіх найбільших інформаційних корпорацій сучасного світу.

Так ось, хочу вам повідомити, що якби ізраїльтяни боялися б образити їхніх співробітників, Ізраїля давно вже б не було на політичній карті. А інформаційні корпорації робили б захоплюючі програми на тему "новий Холокост" в рубриці "Захоплююча історія". І глядачі б плакали біля екранів - правда, не всі.

Якщо ми хочемо, щоб Україна опинилася в тій же рубриці - можемо і далі боятися образити шанованих журналістів. А можемо діяти як держава, яка себе поважає - допомагати роботі журналістів, але вимагати від них неухильного виконання законів України. Норми, які можна було б ввести, є простими.

Відвідування окупованих територій Донбасу і Криму можливе лише через українські пункти пропуску. Для здійснення професійної діяльності на окупованих територіях необхідна відповідна акредитація українських структур. 

Після її отримання іноземний громадянин (про українських громадян взагалі йтися не може, тому що держава не відповідає за їх безпеку на окупованих територіях) має право вжити формальні кроки, які забезпечують роботу на Донбасі і в Криму. Повернутися з окупованих територій можна лише на територію України.

Особи, які порушили ці норми - тобто в'їхали на окуповані території зі сторони не контрольованих нами ділянок кордону з Росією і акредитувалися у відомствах окупантів без української акредитації, повинні бути позбавлені права професійної діяльності в Україні і права в'їзду в нашу країну на термін від 5 до 10 років.

Нехай міжнародні корпорації надсилають інших - тих, хто поважає нашу державність. І аналізувати акредитаційні списки необхідно саме з цієї точки зору.

Я вважаю абсолютно божевільними заклики подивитися, що писали і говорили журналісти. Вибачте, ми живемо у вільному світі і нікому не заткнемо рот - ні своїм, ні чужим. Повага до закону та суверенітету України, її територіальної цілісності - єдине, чого ми можемо вимагати.