Останні тижні пройшли для України під знаком #перемога. Співачка Джамала перемогла з композицією "1944". Цю пісню багато хто з крупних музичних авторитетів, серед яких – Вєрка Сердючка (Андрій Данилко), визначили неформатом для конкурсу естрадної пісні та популярної музики.
Вже за кілька годин після оголошення результатів соціальні мережі почали наввипередки організовувати та приймати Євробачення в Україні.
Не забуваючи при цьому чубитися, хто з блогерів краще це зробить. Логічно, що до розмов і планування підключився реальний світ: політики, можновладці, чиновники, бізнесмени, діячі культури, громадські активісти.
Здається, протягом тижня вже вирішили головне: "Євробаченню" бути. Разом із тим реальна та віртуальна дискусії допомогли вивести п`ять головних питань.
Без відповіді на них іміджевий для нашої країни, хоч надто визначальний для європейської індустрії шоу-бізнесу конкурс ризикує перетворитися зі свята на головний біль, зовсім не пов’язаний з організаційною колотнечею.
1. Чому в нас поводяться так, ніби Євробачення в Україні проводять уперше?
З усіх трибун, дискусійних майданчиків, прямих ефірів, в усіх заявах звучить: «Ми маємо провести Євробачення на вищому рівні й гідно прийняти гостей. Ми повинні показати гостям із усього світу привабливу Україну». Так ніхто ж не сперечається! Але невідомо, чому вперто не згадується вже набутий досвід.
Після перемоги Руслани Лижичко в 2004 році наша країна наступного, 2005-го, вже проводила в себе цей конкурс. Причому – не аби-який, а ювілейний, 50-й, певною мірою знаковий.
Скажу більше: в травні 2005-го ситуація, коли йдеться про імідж, для України була сприятливішою за нинішню. Дослідники новітньої історії не дадуть збрехати: та весна взагалі була чи не єдиним нашим «золотим» періодом.
Перемогла Помаранчева революція, Ющенка щиро називали народним президентом, Тимошенко, як і решта урядовців, за популярністю обігнала Тараса Шевченка й могла зрівнятися з Дівою Марією. До нас їхали і без Євробачення. Тим не менше, сьогодні ті події вперто намагаються забути, викреслити, не підхопити традиції, а почати з чистого аркуша.
Ймовірно, «страшний сон» ювілейного Євробачення – не лише український провал на самих змаганнях. Через опосередковане втручання державних чиновників, у якому не останню роль відводять діючому тоді гуманітарному віце-прем`єру Миколі Томенку, Україну представляла так само «неформатна» група «Гринджоли». З іще «неформатнішою» піснею «Разом нас багато», вже не популярною в країні.
Але також не слід забувати: головою оргкомітету Євробачення був… Віктор Янукович, на той час – діючий прем`єр міністр і кандидат у президенти. Навіть коли в нього кинули яйцем, він усе одно лишався головою оргкомітету. Крім того, довго не могли визначитися з місцем проведення, а отже – не змогли до пуття приготувати та продумати логістику.
Загалом роботу оргкомітету навіть після виведення з нього Януковича тоді оцінили, як не фахову. Ну, і, само собою, тоді підозрювали, а сьогодні відомо: половину бюджету розікрали. Зникло приблизно 36 мільйонів гривень. За курсом, якщо не помиляємось, 5 за $1. Як кажуть, ризикуємо повторити.
2. У якому місті проводити Євробачення?
Тю. Звичайно, в Києві, столиці держави – господаря, Королівської Гавані приймаючої сторони. Одинадцять років тому подібне питання навіть не могло постати на порядку денному. Але нині, раз уже ми пішли за аналогією «Гри престолів», декларацію про наміри перетягнути ковдру Євробачення не себе хором відразу кілька з інших Семи Королівств.
Передусім – новітня туристична Мекка, правдиве королівське місто Львів. Мер Андрій Садовий обіцяє найвищий рівень всього. Те саме гарантує Борис Філатов, мер декомунізованого Дніпра.
Третім у гру включився Геннадій Труханов, скандальний мер Одеси. Популісти в соціальних мережах обіцяють наступного року Євробачення в Криму, найперше – в Ялті, навіть малюють віртуальні карти.
На тлі цього заяви Віталія Кличка, київського міського голови, про безальтернативність Києва виглядають дещо розгубленими. Мовляв, як же так, звідки інші варіанти.
Справді, реалізмом запрошення згаданих вище мерів грішать. Стосовно Криму висловила сумнів і сама Джамала. Проте сам факт подібних заяв та розмов уже свідчить про намір очільників окремо взятих міст бути самодостатніми, незалежними, справді – королями своїх королівств, уже без лапок. Євробачення лише проявило тенденцію.
3. За чиї рахунок цей бенкет?
Грошей нема, тому краще відмовитись – це заявив міністр фінансів України Олександр Данилюк, озвучивши цифру: 1 мільярд гривень. Це обурило Facebook – спільноту, і віце-прем`єр Геннадій Зубко запевнив – нікому Євробачення не віддамо.
Та минулого разу пропозиції передати право провести конкурс, мов естафетну паличку чи мішок картоплі, так само не могло прозвучати. Між тим, питання актуальне. Звісно, гроші знайдуть, в цьому переконаний і міністр культури Євген Нищук. Та корупційні скандали лишили післясмак не лише від Євробачення`2005, а й від масштабнішого за розмахом «Євро`2012».
Для тих, хто розраховує на розбудову та вдосконалення інфраструктури з нагоди Євробачення`2017, є погана новина: цього не буде. Адже якщо нічого не ремонтують зараз, нічого не зроблять і за рік. Бо кошторис «під міжнародний проект» привід не більше зробити, а більше списати.
Тому державна скарбниця та міжнародні донори, включно з країнами-учасницями, кошти виділять, бо мусять. Хто контролюватиме витрати – тема окремої розмови.
4. Як визначатимуть співака від України?
Претензія Павла Зіброва представляти свою країну на конкурсі сприймається кумедно. Як кажуть у таких випадках, чекаємо заявки від Іво Бобула. Проте, відкинувши сарказм, варто визнати: обоє «олдскульних» артистів справді професіонали, мають талант і досвід. Відтак для нинішньої України цього замало.
Навряд чи за рік ситуація поміняється. Якщо за право позмагатися захочуть боротися Ані Лорак, Світлана Лобода чи Потап із Настею Каменських, не кажучи вже про Андрія SunSay Запорожця, спалахне скандал, далекий від світу шоу-бізнесу з традиційними розборками.
Між іншим, ваш автор підтримує тренд, згідно якого Україну можуть сьогодні, під час війни, представляти та репрезентувати лише артисти з чіткою проукраїнською та, відповідно, антиросійською позицією. Не досить бути «просто митцем», котрий дарує людям радість і виступає за мир у всьому світі. Чітко артикульована громадянська позиція в наш час важливіша.
Проте розумію: професійність і громадянська позиція не завжди тотожні. А шоу-бізнес вимагає професіоналів, хай по життю вони навіть амеби. Пішовши правильним нині шляхом, Україна ризикує побачити своїх представником модернізований аналог «Гринджолів».
5. Хто приїде від Росії?
Держава – агресор навіть у період повільної руйнації та напіврозпаду не відмовиться від задоволення офіційно, легально, на рівних із іншими правах делегувати свого представника в Україну на Євробачення. Більше того: варто чекати потужного пропагандистського десанту.
По-перше, є всі підстави вважати – від Росії призначать артиста, якому в`їзд в Україну заборонено. І якщо це буде не Тіматі, то навчать співати Михайла Пореченкова в тріо з Іваном Охлобистіним та Валерією.
По-друге, до нас у якості супроводу, офіційно акредитувавшись, приїдуть представники каналів «ОРТ», «НТВ», «LifeNews», «Росія 24» і «Звезда». Таким чином, на час проведення Євробачення підривна діяльність резидентів держави –агресора стане в Україні легітимною, легальною, а для проросійських сил та окремих друзів Путіна – навіть межею бажань та «сбычей мечт».
Не забувайте: Росія має всі можливості забезпечити «вкидання» голосів за свого представника. Тому забезпечити перемогу росіянина на території України, та ще й напередодні 100-річчя з дня більшовицького перевороту для РФ – справа честі.
Ось які виклики слід передбачити. Ось до чого треба готуватися вже зараз.