Тема ціни на нафту лишається темою номер один. Як Ви вважаєте, якою буде динаміка?
Ми бачимо, що ціна дуже сильно впала, і що попри дуже значні спроби і намагання, які чинять Росія та інші виробники, щоб ціна нафти знову пішла вгору, вона й надалі залишається в межах 45 доларів за барель.
З того, що найповажніші інституції, в т.ч. банки, прогнозують, не схоже, щоб це хутко змінилося. Нинішня ситуація на ринку виглядає таким чином, що пропозиція нафти перевищує потребу, а важливіше те, що існує можливість видобувати тієї нафти ще більше. Відтак це й чинить тиск на ринк нафти.
Отож, можна очікувати, що ціна залишатиметься стабільно низькою?
Я схильний вважати, що так, що цей чинник не буде мінятися якимось драматичним чином, з огляду, зокрема, на можливість додаткового видобутку значної кількості нафти упродовж незначного відтинку часу.
Очевидним прикладом тут є Сполучені Штати, які з імпортера енергії стали експортером енергії – нафти, а починаючи з цього року, також природного газу. Зріджений газ уже приплив також і до Європи.
У нас починається цінова революція, зокрема йдеться про ціни на газ для пересічних споживачів. Як Україні найкраще порадити собі з цією проблемою? Населення бідне, а газ дорогий, і ця суперечність може врешті-решт призвести, якщо не до революції, то, не виключено, що до суспільних заворушень.
Що ж, навіть коли попередні уряди штучно утримували низький рівень ціни на природний газ, це відбувалося аж ніяк не завдяки якомусь чудодійному рецептові, але завдяки запозиченню цих коштів деінде – чи з податків, чи скеровуючи гроші з інших галузей економіки на субсидії для споживачів.
На мою думку, ця модель – погана, позаяк кожен споживач, не важливо, чи він багатий, чи бідний, отримував якийсь подарунок від уряду. Вважаю, що це невірно. Правильно було би засновуватися на тому, що ціна на газ є такою, яка є на ринку, а уряд покликаний допомогти тим, хто не має можливості дати ради з такою ціною.
Багатодітним родинам, особам літнього віку, пенсіонерам, неповносправним, тим, кому в житті не пощастило, хворим, – їм уряд покликаний допомагати шляхом доплат. Натомість, дармових подарунків від уряду не повинні отримувати всі гамузом.
З іншого боку, відомо, що ми маємо свій власний газ. Формально, тобто, згідно з Конституцією, все, що містять наші надра, перебуває в загальнонаціональній власності. І ми усвідомлюємо, що все, що нам належить, мало би бути для нас дешевшим. Але так, на жаль, не виходить.
Це питання про ефективність, питання про те, як держава управляє цим майном, і чи забезпечені у цьому випадку контроль і прозорість механізмів.
Тож йдеться про демонополізацію в державі чи, може, приватизацію галузі?
Не думаю, що зараз доречний момент для приватизації, чи уряд спроможний забезпечити її проведення таким чином, щоб з державної монополії не постала монополія приватна. Тоді було би навіть гірше, адже підозрюю, що відтак приватний монополіст ще більшою мірою користувався би монополістичними правами.
Натомість, забезпечення доступу до ринку для приватних фірм, створення рівних умов для конкуренції, продажу енергетичних ресурсів для фірм, для домашніх господарств – оце, мабуть, найважливіше.
Як Ви гадаєте, чи вдасться найближчим часом зруйнувати монополію "Газпрому" на європейському ринку? Ми ж розуміємо, що ціна на нафту спала, ціни на природний газ все ще тримаються, проте, якби підписанти Енергетичної Хартії поставили би Росії якийсь ціновий ультиматум, то все би змінилося, і не було би так, що одні платять 500 доларів, а інші, скажімо, 280 за тисячу кубометрів?
Ще недавно Литва, скажімо, була на 100% залежна від "Газпрому". Але ми збудували термінал для поставок зрідженого газу в порту Клайпеди, і вже цього року 60% газу в Литву постачає Норвегія. В "Газпрому" ми купуємо тільки 40%.
Ось приклад впливу конкуренції – якщо "Газпром" надалі не боротиметься із застосуванням цінових методів, не погодиться з європейськими принципами, себто прозорою, рівною для всіх системою і пропозицією прийнятних цін, то його витіснять з європейського ринку.
Звісно, небезпечними є такі дії, коли російські поставники газу намагаються штучно закріпити за собою цей ринок шляхом утриманню його фрагментації, спорудженню обхідних газопроводів, як от запланованого спорудження наступної гілки "Північного потоку".
Тимчасом, коли ще навіть перша черга "Північного потоку" не використовується на повну потужність, чиняться подальші дії у тому напрямку, щоб зменшити, скажімо, відбір газу Україною. Це небезпечно, і Європа повинна поводитися обережно, щоб не потрапити в пастку дедалі більшої залежності від "Газпрому".
Ви були заступником міністра закордонних справ Литви. Крім газу, ми маємо іншу, "цивілізаційну" проблему", і ця проблема називається "Росія". Росія постійно погрожує не лише Україні, але й країнам Балтії.
Ми постійно чуємо про якісь наступні потенційні "народні республіки" на прибалтійських теренах, лунають погрози російських політиків перетворити все довкола на "радіоактивний попіл" тощо.
Завдяки існуванню НАТО Литва й інші країни Балтії перебувають у цілковито іншій ситуації, ніж Україна. Кризова ситуація в Україні стала значним шоком не лише для усього суспільства, але й уряду Литви.
Уряди в нашому регіоні до певної миті вважали, що не варто надмірної уваги присвячувати питанням оборони, що "якось то воно буде", адже ми – члени НАТО, ЄС, що Росія не така вже й агресивна. Виявилося, що слід неодмінно якомога ретельніше турбуватися про власну оборону. Отож, ми прокинулися, і обороні тепер приділяють чималу увагу.
На самміті НАТО, який невдовзі відбудеться у Варшаві, будуть ухвалені рішення, щоб іще більшою мірою посилити присутність НАТО в державах Балтії. Ми, звісно, вважаємо, що це слід було зробити давно, на самому початку, але краще пізно, ніж ніколи. Слушно й потрібно, щоб Північноатлантичний альянс демонстрував таку поведінку, що до всіх територій, які він захищає, ставиться однаково.
Чого очікувати: радше миру, чи наступної хвилі напруження? Як Ви оцінюєте, бодай інтуїтивно, рівень загрози з боку Росії?
Я думаю, що Росія перебуває в дуже складному економічному становищі, і важко сподіватися, щоби в цьому контексті вона продовжувала ескалацію напруженості. Я радше очікую, що вона дуже зацікавлена у приглушуванні конфліктів, принаймні для того, щоб впіймати "друге дихання" в цій важкій економічній ситуації.
Тим більше, що існує ризик, що всесильної в Росії пропаганди може певної миті забракнути, щоб пояснити людям, що у всіх труднощах винен той "потворний Захід". Вважаю, що ми радше побачимо спроби приглушення конфліктів і "нормалізації", якщо це можна так назвати, стосунків.