Після чверті століття реформи українська економіка залишається слабкою і малоуспішною. Ліберальні реформи, черговий сплеск активності яких відчувається останні два роки, поки ніяк не приносять результату.
Чому так відбувається? Експерти розповідають про війну, про те, що надто сильною виявилася корупційна культура в Україні, причому як на рівні еліти, так і на рівні пересічних громадян.
Проте книга Роберта Хіггса "Криза і Левіафан. Поворотні моменти зростання американського уряду" наштовхує на думку, що, можливо, запропоновані методи лікування, а саме ліберальні реформи, не на часі. Звісно, в ідеалі зменшення ролі держави - не просто хороша, а й дуже бажана річ, але що робити, коли ситуація далека від ідеалу, коли на дворі війна і революція?
Роберт Хіггс, записний лібертаріанець, переконаний, що чим менше державного втручання в економіку, тим краще, але, досліджуючи американську економічну історію кінця ХІХ-ХХ сторіч, приходить до висновку, що ідеали, звісно, важливі, але сила речей, як любили говорити класики політекономії, буває сильніша.
Що буває з ідеалом
Впродовж 19 сторіччя Сполучені Штати були країною, де держава мінімально втручалася в економічний розвиток. Підприємці користувалися небаченою свободою. Країна росла надзвичайними, небаченими темпами. Кризи, з якими США періодично стикалися, не викликали якихось аж надто особливих проблем.
Роль держави в економічних процесах залишалася вкрай обмеженою. Рушійною силою американської економіки традиційно був приватний бізнес.
Але прийшов 1914 рік. В Європі розгорілася Перша світова війна. І незважаючи на віддаленість від театру воєнних дій, американський уряд вимушений реагувати. Крок за кроком.
Спочатку втручаючись в організацію постачання сировини і зброї європейським союзникам, потім фактично націоналізуючи залізницю, регулюючи ціни, запроваджуючи масову мобілізацію і, нарешті, вступаючи у війну.
До речі, якщо в 2014 році президент Петро Порошенко обіцяв, що АТО буде продовжуватися години, то на сто років раніше, балотуючись на другий термін у 1916 році, Вудро Вільсон йшов на вибори під гаслом "Він вберіг нас від війни".
Всього лишень через рік під його керівництвом Сполучені Штати вступили у ту саму війну, від якої він обіцяв вберегти. Під кінець правління Вудро Вільсона держава перетворилася не просто на потужного гравця в американській економіці, а на справжнього монстра. Тепер вона диктувала правила і визначала тенденції.
Як говорить Хіггс, реагуючи на виклики війни і економічної кризи держава настільки наростила свій вплив, що шляху назад уже не було, і хоча з завершенням війни до керівництва залізниць повернувся приватний бізнес, армію було скорочено, від регулювання цін практично відмовилися, але до тієї ситуації, яка передувала війні, ніхто не повернувся. Держава назавжди залишилася визначальним гравцем.
Знаменита Велика депресія 1929 року тільки посилила позиції держави. Причому, на розширення повноважень уряду працювали як колишній бізнесмен Герберт Гувер, так і архітектор "Нового курсу" Франклін Рузвельт.
Регулювання цін і зарплати, трудові загони, державні інфраструктурні проекти в колосальних масштабах - все це не якась там соціалістична республіка, це все Америка 1930 років.
Найцікавіше, що часто не було навіть особливого плану чи концепції, що робити. Уряд, за словами Рузвельта, був вимушений "робити, що-небудь", бо цього вимагали люди, які не могли витримати бездіяльності держави.
І навіть якщо далеко не завжди ця активність була корисною, а витримати пасивне споглядання було просто неможливо. Коли ж на горизонті знову замайоріла війна у Європі і постало питання про призивну армію,то сам Бог велів державі взяти в руки всі можливі важелі управління.
В 1940 році знову було розпочато призов до армії, спочатку на рік. І подібно до того, як нині в Україні йшли дискусії, що через рік необхідно відпускати мобілізованих додому, проте Рузвельт зумів переконати Конгрес і з перевагою в один голос термін служби подовжили, а незабаром на США напала Японія, і питання про те, наскільки виправдана мобілізація і коли відпускати мобілізованих додому, вже не поставало на порядку денному. А хто занадто широко розкривав рота, опинявся в буцегарні.
З ідеями про обмеження державного впливу та приватизації ніхто в той час не виступав. Навпаки, держава активно використала всі інструменти управління, напрацьовані під час Першої світової війни.
Держзамовлення, регулювання тарифів, цін, зарплати, жорстке управління трудовими ресурсами – все це воєнні реалії Америки.
Тільки по завершенні війни держава трохи попустила віжки, проте, знову таки, як відзначає Хіггс, до передвоєнного стану ніхто вже не повернувся.
В залишку
Хіггс справедливо зазначає, що після Другої світової говорити про Америку як звичайну капіталістичну країну просто нонсенс. Звісно, комунізм там не переміг, але від класичного капіталізму залишилися ріжки та ніжки.
Проте не менше, навіть наростивши вплив держави американська економіка продовжує залишатися найдинамічнішою на планеті, а американський бізнес прилаштувався працювати в нових умовах.
Є підстави вважати, що допомагає в цьому американцям не стільки розмір держави, як банальний здоровий глузд і здатність враховувати виклики часу, а не підлаштовуватися під модні закордонні теорії.
Під час війни (і навіть під час АТО) важко розраховувати на скорочення державного впливу на економіку та суспільство, як неможливо під час бійки вести себе так, як під час вдалого відпочинку на природі з родиною.
Найбільше, про що можна мріяти в часи війни, або, умовно кажучи, бійки, так це не втратити здорового глузду, здатності тримати удар, та швидко і точно діяти. Іншими словами, під час війни ключові питання - це дієвий і ефективний уряд, а проблеми лібералізації - це питання уряду мирного часу. Принаймні такий висновок можна зробити, звертаючись до історії однієї з найліберальніших країн на планеті – Сполучених Штатів Америки.