10 липня 2014 року Подільський районний суд засудив його до 13 років позбавлення волі.
Оскільки в процесі бере участь адвокат Ганна Литвин, що працює в організації, якою я керую, Харківській правозахисній групі, я з усією відповідальністю можу стверджувати, що кримінальна справа повністю сфальсифікована. Не було не тільки складу, але навіть і події злочину.
Завадський був затриманий 23 березня 2012 року на підставі заяви про злочин, підпис на якому, як з'ясувалося пізніше, був підроблений. В цей же день міліціонери пограбували його квартиру під час обшуку, а його самого жорстоко катували в Шевченківському райвідділі міліції, домагаючись зізнань, але він не обмовив себе. Наслідки тортур - поступова втрата зору.
Незаконне затримання та застосування тортур стало предметом заяви до Європейського суду з прав людини. Таємна відеозйомка в квартирі Завадського проводилася без санкції апеляційного суду і узгодження з прокурором, що само по собі є злочином. Її результат - нібито оперативне відео, показане на всю країну, порушуючи закон, винятково з метою облити брудом музиканта. Її навіть не включили в матеріали кримінальної справи з огляду на повну безперспективність використання як доказу.
Адже на відео - не Завадський! На ньому оголений чоловік, набагато повніший, з абсолютно рівною спиною, тоді як у Ігоря сильно випирає лопатка на спині. А як доказ використовується інше відео, абсолютно чорне, без голосу, на якому взагалі нічого не видно.
В експертизі цього відео і слідство, і суд першої інстанції відмовили. Судово-медична експертиза показала, що Завадський не скоював злочинів, які йому інкримінувалися, і слідство незаконно призначило повторну експертизу, яка була проведена зі значними порушеннями закону і дала потрібні слідству дані, які були незаконно використані для вироку.
Суд взагалі не досліджував допустимість доказів, однак, навіть коли визнавав, що докази отримані незаконним шляхом, використовував їх у вироку як належні. Були й інші грубі порушення кримінально-процесуального закону - незаконна зміна підслідності без узгодження з прокурором, залучення в якості понятих співробітників міліції і багато інших.
Жоден т.зв. потерпілий, призначений міліцією бути потерпілим, за весь час знайомства з Ігорем Завадським нічого не говорив старшим про його дивну поведінку. В матеріалах справи є докази, що потерпілих без повідомлення та згоди їх батьків доставляли до Шевченківського райвідділу міліції. На тих «постраждалих», які перебували в Києві, міліція тиснула набагато більше.
Механізмом впливу на дітей і їх батьків були загрози розголошення шокуючої інформації, яка була вигадана окремими працівниками міліції, і залучення батьків постраждалих до кримінальної відповідальності. Постанову про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно батьків було винесено вже перед направленням справи до суду.
Батіг поєднували з пряником - обіцянкою дітям подарувати ноутбук. І тим не менше двоє дітей категорично відмовилися оговорити Завадського, ще один після допиту в день затримання більше жодного разу не брав участі ні в слідчих діях, ні в судових засіданнях, а показання інших трьох потерпілих, по-перше, суперечили один одному, а по- друге, на слідстві і в суді вони описували «злочини» зовсім по-різному. Їхні свідчення ніяк не можна вважати доказами провини. В результаті висновки суду суттєво суперечили матеріалам кримінальної справи.
З аудіозапису процесу в першій інстанції таємничим чином зникли всі свідчення, які свідчать про невинність Завадського. Було подано 266 зауважень про невідповідність протоколу судового засідання і аудіозаписи, і той же суддя Василь Бородій, який виносив вирок, задовольнив 232 з них, побічно підтверджуючи тим самим фабрикацію справи. Фальсифікації можна описувати ще довго.
Справа Завадського нагадує мені політичні процеси проти правозахисників в 60-80-ті роки минулого століття: таке ж повне ігнорування фактів і закону, такі ж фальсифікації, більш того, тоді проти дисидентів фабрикували такі ж кримінальні злочини сексуального характеру. І тому ця справа є тестом, лакмусовим папірцем для українського правосуддя - залишилося воно цілком радянським або ж змінилося і здатне бути справедливим.
Апеляційний суд почав розгляд 19 серпня 2015 року, а виніс рішення тільки 20 квітня 2016 року. Я сподівався, що, в гіршому випадку, апеляційний суд скасує вирок через грубі процесуальні порушення і відправить справу на новий розгляд, а Завадського звільнить з-під варти, а в кращому випадку прокуратура припинить підтримувати обвинувачення з огляду на його неспроможність.
Але, на жаль, прокуратура, бажаючи усунути недоліки процесу в суді першої інстанції і залишити вирок в силі, клопотала про часткове судове слідство. Нічого з цього не вийшло: більшість свідків, викликаних до суду, навіть не забирали на пошті неодноразово надіслані листи з повістками. В результаті апеляційний суд таки скасував вирок, але залишив Завадського під вартою, відмовивши в передачі його на поруки народній актрисі України Раїсі Недашківській, народному депутату України Миколі Княжицькому і мені.
Завтра починається новий розгляд справи Подільським районним судом. В цей же день буде вирішуватися питання про запобіжний захід: чи залишиться Ігор Завадський під вартою в СІЗО, чи ж буде застосовано поручительство. Поручителі ті ж. 30 травня генеральний прокурор Юрій Луценко сказав, що «не уявляє собі, щоб Завадський досі у такій справі знаходився в СІЗО».
Подальше утримання Завадського під вартою буде означати все більше порушення статті 5 Європейської конвенції прав людини. Будемо ж сподіватися, що прокурори, що підтримують звинувачення, прислухаються до думки генерального прокурора, і Ігор Завадський завтра нарешті вийде на свободу.
Взагалі кажучи, важко зрозуміти, як буде підтримуватися звинувачення. Справу повністю розвалено, проводити судове слідство не бачиться можливим: за чотири роки картина сильно змінилася. Ті, хто фальсифікував справу, вже не працюють, головний фальсифікатор, слідчий Морозов, отримав російське громадянство, прокурор узятий на місці злочину при отриманні хабара ...
Свідки і потерпілі виросли і роз'їхалися. Навряд чи вони з'являться в Подільському суді, якщо їх не знайшов апеляційний суд.
Я абсолютно переконаний, що, якщо Подільський суд винесе обвинувальний вирок, і він буде підтверджений в інших інстанціях, то в майбутньому його все одно доведеться скасувати, оскільки Європейський суд визнає порушення права на справедливий суд через фальсифікації доказів провини, і це буде ще один ляпас українському правосуддю. То чи не краще припинити цю ганебну для нашої держави справу?