Примус до дружби

Андрій Піонтковський першим помітив все безглуздя рекомендацій Російської Ради із зовнішньої і оборонної політики керівництву власної країни. Стосовно України обрано "безпомилкову", добре відому для кожного авторитарного режиму тактику - "примус до дружби".

А якщо українці не погодяться дружити з насильником - так організувати економічну блокаду України за прикладом американської блокади Куби. Це не просто одкровення "пікейних жилетів", з яких складається Рада із зовнішньої та оборонної політики.

Не просто рекомендації пристосуванців, які в разі повалення або смерті Путіна будуть думати інакше. Це - зріз імперської ментальності. Велику частину членів Ради із зовнішньої і оборонної політики я знаю з 1991 року. Був присутній на її засіданнях, які були присвячені Україні. І серед них (ось вона, перевага оглядача провідних російських ЗМІ!) - на закритих засіданнях.

Ці люди завжди думали саме так. Біля труни Путіна вони не змінять своєї думки. Ті, хто прийдуть їм на зміну, будуть думати так саме. Нову еліту Росія може отримати тільки в разі повного економічного і політичного краху - і планомірного процесу денацифікації, як в Німеччині.

Коли виросте покоління школярів, яким з першого класу будуть розповідати про звірства Російської імперії і СРСР, про Голодомор, бандитів Сталіна і Путіна і необхідність будівництва сучасної країни - ось тоді ми зможемо бачити в Росії партнера, а не ворога. Але до цього ще далеко.

Вони будуть примушувати нас до дружби усіма можливими засобами. І що нас рятує від цієї імперії гвалтівників, так це те, що ми - не Куба, а Росія - не США.

Ми повинні бути першими. Послідовно розривати будь-які економічні відносини з агресором - крім тих, в яких він сам зацікавлений. Ніякого газу у "Газпрому". Ніяких поставок продукції. Ніяких підприємств, які орієнтовані на схід.

Кожний такий завод - міна уповільненої дії. Рано чи пізно блокада все одно почнеться, завод стане, працівники опиняться на вулиці. І винним буде не уряд Росії, який оголосить блокаду, а уряд України, не здатний розслабитися під насильником і отримати задоволення.

Я все ще бачу російських партнерів, які приїжджають в українські офіси. Кожний такий партнер - це людина, яка в найближчому майбутньому стане частиною блокади і "примусу до дружби". Не дуже важливо, який інтерес у нього. Важливо - який у його президента. Не підписуйте контрактів з росіянами.

Громадянин Росії може з'явитися на території нашої країни або як гість своїх родичів і друзів, або як політичний біженець. Ділові контакти з російським бізнесом повинні бути виключені. Наша економіка повинна бути орієнтована на Захід, на Китай, на куди завгодно - тільки не на Москву!

Потрібно докладати всіх зусиль, щоб перенаправити потоки громадян, які їдуть працювати в Росію. Рано чи пізно ці люди будуть затримані, і депортовані - все разом. І чим більше їх в Росії, тим більшим буде удар по нашій країні в разі початку блокади. Якщо небезпеки не розуміють самі люди, це повинна зрозуміти держава.

Жодного українського громадянина в Росії - крім, зрозуміло, колабораціоністів, які ховаються від українського правосуддя. Цих - не депортуватимуть. Їх планують надіслати нам в разі успішної реалізації в життя рекомендацій про "примус до дружби". Щоб вони нами правили. Попереджений значить озброєний.

Члени Ради із зовнішньої і оборонної політики чесно розповіли нам, яку долю готує Україні їх очманіла Батьківщина. І якщо ми втратимо шанс і не почнемо діяти першими - зіткнемося з новими труднощами і проблемами. А, можливо, і з новою війною.