4 липня громадська активістка та редактор альманаху "Жила" Анастасія Мельниченко розпочала кампанію проти насильства #яНеБоюсьСказати. Дівчина розповіла свої відверті історії домагання та насильства з боку чоловіків та запропонувала жінкам ділитися своїми.
Вже за кілька годин почали з'являтися шокуючі та відверті розповіді інших жінок. Еспресо.TV наводить деякі з них.
З чого почався флешмоб #яНеБоюсьСказати
Пост Насті Мельниченко став реакцією на опублікований в соцмережі допис Івана Пішти. Чоловік переповів історію побаченої ним незнайомої дівчини "у напівживому стані, обкрадену, сильно побиту і припускаю, що зґвалтовану".
Мораль його повідомлення, як сам Іван Пішта її визначив, полягає у тому, що жінка не мала гуляти парком наодинці.
Випадки ґвалтування та домагань, з якими бодай раз у житті стикалася кожна жінка, не єдина проблема, яку показав флешмоб. Ще гірше, що значна частина українського суспільства виправдовує ґвалтівника та звинувачує жертву.
На жаль, у дописах в рамках кампанії #яНеБоюсьСказати, багато людей (не лише чоловіків) називають жінок-жертв феміністками та провокаторками.
Утім автори цих дописів вважають доцільним обмежити право жінок ходити в одягу, який їм подобається, ходити парками наодинці, але не вважають першопричиною проблеми самих ґвалтівників.
Жінка не має виправдовуватись, винен завжди насильник – такий основний меседж Анастасії Мельниченко.
"Проблема не у дівчині, яка гуляє вночі парком, не в її вбранні чи його відсутності. Проблема з тим, хто її ґвалтував та знущався над нею. Треба не лише вчити дівчат правил безпеки, але й вчити хлопців не ґвалтувати. Тоді подібних ситуацій не буде взагалі", - пише Дар'я Волошина.
"Я не боюсь говорити"
Назва кампанії, зрозуміла з хештегу, акцентує на тому, що в сучасному українському суспільстві жінки бояться і соромляться говорити про жахливі випадки, що з ними стаються. Однак замовчування є коренем багатьох проблем.
У коментарі Еспресо.TV Ірина Виртосу, координаторка кампанії проти насильства в сім'ях учасників АТО "Війна, яка не відпускає", зазначила: "Однозначно потрібно ділитися такими історіями. Публічність - це перший крок того, що визнається, що проблема є. А отже, насильство, яким би воно не було - психологічне, фізичне, сексуальне, економічне, - не "придумане якимись жінкам-активістками", як часто можна почути, а реальна замовчувана проблема".
Ірина Виртосу також наголошує на важливості ратифікації українською владою Стамбульської конвенції (про попередження насильства), що планується на літо цього року.
Ірина Виртосу додає: "У рамках кампанії "Війна, яка не відпускає" я якось спитала жінку, яка розповіла мені про свою історію, чому ви зважилися заговорити про це вголос. Вона мені відповіла: "Це потрібно, в першу чергу, мені. Як тільки я розказала, я наче зробила перший усвідомлений крок, як зупинити насильство в своїй сім'ї. І... можливо це допоможе жінкам, які опинилися у схожій ситуації".