Наразі складно стверджувати, що Туреччина після невдалої спроби перевороту оговталася і повертається до життя. Частина громадян досі налякана, а то й обурена.
Чого не скажеш про послідовників режиму Президента Реджепа Таїпа Ердогана. Останні із транспарантами розгулюють та роз’їжджають по місту, стоять на майданах, святкуючи перемогу демократії.
Поки ситуація у країні поволі вщухає і прибираються наслідки спроби перевороту,очевидці подій у Стамбулі та Анкарі діляться своїми спостереженнями та роздумами щодо майбутнього Туреччини і свого місця у ньому.
Вікторія, мешканка Стамбулу:
В обід 15 липня ми з коханим розписалися у місцевому РАЦСі. До святкування весілля залишився час, тому ми вирішили відзначити день розписки із декількома друзями в нічному клубі. Я була у весільній сукні. Ми виїхали із дому близько до півночі. Потрібно було перетинати перший міст.
Так ми потрапили у корок. Спочатку не розуміли, що відбувається і чому автомобілі в нашій лінії стоять без руху, а у протилежній поволі просуваються. Зазвичай, на мості корок не утворюється. Ніхто не повідомляв, чому ми стоїмо. Вже потім з Твітеру ми дізналися, що перекрили міст військові, проте причин не вказувалося. Я була «на нервах», адже сьогодні день мого весілля!
Перекритий міст над Босфором
Пароми теж не працювали, казали, що солдати стріляли вгору. Відтак, в клуб ми не потрапили , а тільки через декілька годин змогли повернутися додому. Цей день я запам’ятаю надовго.
Ксенія, туристка з України:
Я була в аеропорту Ататюрка о 20:00, на 302 вході, - найнебезпечнішій ділянці, куди під’їхали танки, прямо до вікон за метр від нас. Люди почали вибивати вікна, втікати. Поруч зі мною була дівчина на сьомому місяці вагітності.
На нас біг натовп із людей з дітьми. Ми лягали під крісла на підлогу не раз і не на одну годину! Моя вагітна подруга (після цього вона стала моєю подругою) додзвонилася до українського консула, який приїхав до нас в аеропорт в 2:30. Консул відповідав на усі наші дзвінки з першого разу. І приїхали лише до нас!
Як тільки до нашої групи українців дістались, нам пояснили усю ситуацію, записали прізвища усіх і паспортні дані, відносились спокійно і з терпінням до наших питань та істерик. І тільки наш рейс відправили першим! Я була там від початку і до кінця і бачила усе на власні очі.
Ірина, перебувала у ніч перевороту в аеропорту Ататюрка:
Я вже не маю сили згадувати усе, що відбувалося тієї ночі в аеропорту. Але не можу забути, як нам допоміг український консул і співробітники консульства. Вони змогли рано-вранці відправити наш літак в Одесу, вирішували усі питання пасажирів щодо квитків, воріт, багажу.
У консула пропав голос, він міг тільки хрипіти, але продовжував відповідати на запитання, зв’язуватися із гарячими лініями і вирішувати наші проблеми. Мені сподобалася його відповідь одному пасажиру, який в паніці кричав : «Боже, де наша держава?». Генконсул спокійним хриплим голосом відповів : «Я тут, наша держава. Як я можу вам допомогти?» На фоні тотального мовчання служб аеропорту, консульство робило велику роботу, розуміючи стан людей.
Реєстрація в Аеропорту Ататюрка . 17.07.2016
Віра, подорожувала зі Стамбулу до Києва:
Коли в аеропорту усе розпочалось, його працівники буквально «розчинилися у повітрі». Вони вигнали усіх людей із duty free і з’явилися лише в шостій ранку. Сиділи у своїх схованках, як пацюки! Якби хоча би хтось із працівників аеропорту повідомив, що військові, які вламувалися в будівлю, безпечні, не було би усього, що відбулося на наших очах…
Віталій, приїхав у Стамбул по справах:
В 23:00 ми пішли на посадку літака. В той час нічого не було відомо про ситуацію в країні. Наш рейс дуже довго затримувався, ніхто не пояснював причини цьому. Говорили тільки про якісь технічні проблеми із борт-комп’ютером. Потім з’ясувалося, що усі рейси скасовані.
З Інтернету ми дізналися, що відбувається спроба перевороту і вирішили залишити аеропорт, щоб не залишатися у потенційно небезпечному місці. Потрібно було повернутися на територію Туреччини, адже ми попередньо пройшли паспортний контроль.
В той момент, до паспортного контролю ввірвалися військові, їх було близько п’ятдесяти. Не пригадую, з якою вони були зброєю і чи стріляли. Солдати перекрили усі виходи, пустили сльозогінний газ. Люди почали кричати, панікувати, лягати на землю.
Солдати пішли, коли стало відомо про наближення натовпу стамбульців, яких закликав Ердоган захистити аеропорт. Як тільки солдати залишили приміщення, ми пройшли паспортний контроль.
Турки, які прийшли в аеропорт, виглядали звичайно, проте я перелякався, коли вони почали вигукувати «Аллаху акбар», який ми сприймаємо в першу чергу, як клич терористів. Тільки потім ми дізналися, що цими словами мусульмани розпочинають молитву.
Олена, проживає у Стамбулі:
Того пекельного вечора я сиділа вдома з чоловіком і переглядала новини. Ми були шоковані від усього, що відбувається. Як би це не звучало, ми уже звикли до терактів і мітингів. Від нової інформації страх наростав, адже мова йшла про військовий переворот і проблема набувала державного масштабу.
Наймоторшнішим був момент, коли над нашими головами, практично над будівлями почали літати літаки. Вони видавали такий шум, що від їх потужності гуділи вікна, у моїх сусідів взагалі впала шафа. Ми не знали, що відбувається , що робити, куди тікати.
Відтак при кожному подібному польоті ховалися за диван, подалі від вікон. Складалося враження, що на нас скидають бомбу. Друзі написали, що у районі Єнібосна (прим. - один із мікрорайонів Стамбулу) випустили ракету і тепер наша черга. Ми терміново зателефонували українському консулу. Він запевнив нас, що це не бомби і не ракети, а звук від польоту потужного F-16. Я пережила землетрус у Стамбулі і можу сказати, що це не до порівняння із польотами військових літаків.
Марія, проживає у Стамбулі 10 років:
Перша думка від новин, яка прийшла мені в голову, терміново бігти в магазин за продуктами, водою і знімати гроші із карток. Що ми з чоловіком власне і зробили. О пів на третю ночі ми були в супермаркеті і змітали усе, на чому можна протриматися у разі кризових подій.
Таких, як ми, було багато. Черги формувалися з неймовірною швидкістю, покупці і продавці були налякані. Такі ж черги ми застали у хлібних магазинах та біля банкоматів. У окремих терміналах готівка закінчувалася. Люди панікували. На ранок ситуація владналася, жодних черг чи порожніх полиць не було, з банкоматів можна було спокійно знімати гроші. Місто поверталося до життя, принаймі у моєму районі.
Мадіна, кримська татарка:
Я проживаю в Анкарі. В суботу проїхалася по місту. Центральні дороги перекриті. Збираються люди із турецькими прапорами. Чула, як деякі хлопці вигукували «якщо треба, помру». Сміття не прибрали, стоїть неприємний запах. Комунальні служби ще не приступили до виконання обов’язків.
Зробила декілька фото, поки не ризикую ділитися. Міністерство юстиції обтягнуте стрічкою, навпроти стоїть обгорілий танк. На його фоні молодики роблять селфі з прапором. В метро вивісили портрети Ердогана зі слоганами зберегти країну.
Бетюль, корінна мешканка Стамбулу:
Сьогодні здається уже все спокійно. Звичайно, я скасувала свої плани виїзду за місто у вихідні. Тому відпочиваю вдома біля басейну. Завтра піду на роботу, останньої поки ніхто не скасовував.
Ількер, стамбульський бізнесмен:
Ще до військового перевороту я задумувався про виїзд із Туреччини разом зі своєю родиною. В цілому мене все влаштовує, адже в мене тут високий рівень життя, власний бізнес, нерухомість. Моє життя склалося.
Проте у мене є п’ятирічна донька, і я бажаю їй хорошого майбутнього, якого на жаль в Туреччині вона не побачить. За останні десять років, політика Ердогана знищує усі підвалини демократії, ускладнює життя світської частини населення. Наша країна з такими темпами може повторити долю Ірану. Разом із дружиною ми вивчаємо напрямки потенційного переїзду. Усе іде до гіршого, як на мене.
Смс-повідомлення від Ердогана із закликом виходити на захист демократії
Шуле, мешкає у Стамбулі 62 роки:
Я пережила два таких перевороти і третій переживу. Усі відбуваються за аналогічним сценарієм. На жаль, у Туреччині зачистка влади та інтелігенції здійснюється у такий спосіб.
Мені прикро, що за весь цей час не було жодного патріота при владі, яким був Мустафа Кемаль Ататюрк. Сьогодні такої особистості ніхто не допустить до керування державою. Цензура і переслідування інакомислячих роблять свою справу…
Будинок парламенту у Анкарі
Сабріє, переїхала у Стамбул два роки тому:
Туреччина мені близька країна по духу, адже я кримська татарка. Я переживаю за все неприємне і трагічне, що відбувається тут. Щоправда вийти на вулицю вночі за закликом Президента по телебаченню я не була готова, адже не за ту демократію потрібно боротися.
Після телевізійного звернення, Ердоган «надіслав» мені та багатьом моїм друзям смс-повідомлення подібного змісту захистити Батьківщину. Ми з чоловіком вирішили вберегти своє життя. Зараз думаємо, що робити далі.»
Бурак, мешканець Стамбулу:
Псевдопатріоти на вулицях скандують своєму президентові про введення і застосування смертної кари для солдатів, як міри покарання. Мені доводиться заспокоювати свою дружину, що до цього не дійде, як би не підтримував такі ідеї сам Ердоган і його послідовники.
Адже Туреччина підписала десятки міжнародних договорів, які цього не допускають. Щоправда, я впевнений на сто відсотків : цих молодих солдатів, як і їх очільників, накажуть дуже і дуже жорстоко, незважаючи на те, що вони лише виконували накази.
Жерар, працює у Стамбулі:
Я ще не оговтався від теракту у моєму улюбленому місті Ніцці, як подібне настигло мене у іншому улюбленому місті. Не знаю, чи затримаюся я тут надовго, хоча робота зобов’язує. Зараз небезпечно усюди, в тому числі у моїй рідній Франції. До речі, вчора мені прийшло повідомлення від французького консульства про можливі вибухи 18-19 липня у дуже популярних місцях Стамбулу. Ця інформаціє є непідтвердженою, але візьму до уваги.
Читайте також: Військовий переворот у Туреччині: Фейк чи правда