Війна за море. Як Китай та США опинилися на межі небезпечного конфлікту

За кілька останніх років китайці примудрилися створити кілька штучних островів у Південно-Китайському морі. На них вже з'явились загони військових, причали, кораблі, злітні смуги, радари та інша далеко не мирна інфраструктура.

Плани китайців амбітні: вони прагнуть контролювати все море. Їхня повзуча військова експансія на спірні території викликає занепокоєння Вашингтону.

Пахне новим військовим конфліктом, про який мріють у Кремлі, — адже це відверне увагу Білого дому від війни Росії з Україною.

Китайські військові на Островах Спратлі в лютому 2016 року, які сам Китай називає Острови Нанша. Напис праворуч означає: "Нанша - наша національна земля, священна та непорушна". Фото: Reuters

Намивання островів

Спосіб створення китайцями штучних островів простий: як основу вони використовують підводні коралові рифи, на які намивається ґрунт. Це викликає обурення з боку екологів. Та ще більше невдоволені сусіди Китаю по акваторії, бо їх намагаються витіснити з моря.

Процес створення штучних ділянок суші відбувається навколо малопридатних для життя островів Спратлі. За володіння ними сперечаються Китай, В'єтнам, Філіппіни, Малайзія, Бруней, а також невизнаний Пекіном Тайвань.

Острів Спартлі

Фото з острова Спартлі

Острови, названі на честь британського капітана Річарда Спратлі, самі по собі не представляють жодної цінності. Загалом до складу Островів Спратлі входить 14 островів та кілька сотень мілин і рифів. Наразі жодна з країн, які мають вихід в акваторію, не контролює все це повністю.

Боротьба за контроль над ними ведеться через їхнє розташування на перетині морських торгівельних шляхів. Залежний від експорту Китай прагне закріпити свою економічну експансію силовими методами. Утворення військових баз на безлюдних скелях дозволяє контролювати, хто може плавати морем, а хто ні.

Фото, зроблене з філіппінського літака-розвідника в 2015 році. Фото: Inquirer.net

Інфографіка ВВС

Називають також інші причини привабливості Островів Спратлі. Навколо них розвідані значні поклади газу й нафти. 

А за словами австралійського експерта з морського права Кліва Шьофілда, багато хто забуває про риболовлю, яка є критично важливою для всіх країн регіону.

"Південно-Китайське море забезпечує 12% у загальносвітовій риболовлі", - цитує професора Шьофілда телеканал ABC.

За оцінками спостерігачів, Китай витрачає величезні гроші на створення штучних островів, а потім ще й на облаштування там військової інфраструктури.

"Ці острови явно мають стратегічне військове призначення. Китай – єдина країна, що претендує на володіння усім Південно-Китайським морем. Тепер ця країна створює докази "на твердій землі", - пише журналіст BBC Руперт Вінгфілд-Гейз.

Він пише, що на будівництво островів Китай витрачає мільярди доларів. За словами журналіста, за 2015 рік Китай створив не менше 800 гектарів нової суші.

До чого тут американці

Філіппіни — один з військово-політичних союзників США в тихоокеанському регіоні — так само, як Південна Корея та Японія. Тому Вашингтон не просто уважно стежить за конфліктом в Південно-Китайському морі, але й бере в ньому значну участь.

Особливо гарячі голови навіть пророкують війну між американцями та китайцями в Тихому океані. Особливо на це сподіваються в Кремлі, бо конфлікт відвернув би увагу Білого дому від війни Росії з Україною.

Згаданий журналіст BBC описує, як влітку американський військовий розвідувальний літак зумисно підлетів близько до нових островів. Далі він цитує слова, які почули пілоти:

"Екіпаже іноземного військового літака, це флот Китаю! — проголосив оператор. — Ви наближаєтесь до нашої зони військової тривоги. Негайно відступайте!". Він повторив застереження кілька разів і зірвався на шипіння: "Геть звідси!"

Дещо схожу історію описав нещодавно австралійський археолог, який досліджує дно моря неподалік малайзійського острова Борнео. Судно берегової охорони дуже довго кружляло навколо команди його дайверів.

"Коли ми прибули та почали пірнати, вони підняли якір і зробили коло навколо нас, інколи дуже близько. Це було щось на зразок легкого залякування", — розповів журналістам археолог Ханс Берековен.

Коса Луконія, на якій він проводить дослідження, з 1947 року проголошена Китаєм своєю територією. Втім, філіппінці вважають, що вона належить до їхньої економічної зони.

"Міжнародне право не дає підстав вважати, що Китаю дозволено будувати острови на підземних рифах вдалині від свого узбережжя, а потім проголошувати їх закритою військовою зоною. Але це не зупиняє Пекін", - пише Вінгфілд-Гейз.

Міжнародний трибунал

Філіппіни в 2013 році подали на Китай в Міжнародний арбітражний суд в Гаазі. 12 липня 2016 року він виніс рішення, в якому було сказано, що Китай порушив економічні та суверенні права Філіппін, визначені Морською конвенцією ООН.

Але практичних наслідків вердикт поки що не мав: Пекін обурено заявив, що не визнає його.

Після рішення міжнародного суду на користь Філіппін китайська влада заявила, що продовжить створення штучних островів і може запровадити упізнавальну зону протиповітряної оборони над Південно-Китайським морем.

Подібна зона вже існує над Східно-Китайським морем, де Китай веде територіальні суперечки з Японією. На практиці це означає, що будь-який літак, який має намір пролетіти над такою зоною, змушений заздалегідь надавати Пекіну свій план польоту та інші дані.

Запах війни

Окрім сердитих заяв Китай після рішення міжнародного суду провів морські військові навчання у Східно-Китайському морі та повітряні — в Південно-Китайському. Демонструючи свою міць, китайці вивели кораблі, літаки, суда берегової охорони та свій єдиний авіаносець, запустили кілька десятків ракет і торпед.

"Китайський флот закривав прірву між своїми американськими конкурентами як у кількості кораблів, так і технологіях, включно із розміщенням покращених протикорабельних ракет, ядерних субмарин та першого авіаносця країни", - описує сенс навчань Associated Press.

Філіппіни, Малайзія та інші країни регіону уникають військових конфліктів з китайцями. Тим не менш намагаються збільшити свою військову міць, бо наразі мало чим можуть самостійно відповісти, якщо не вдаватися до послуг американців.

Останні ж не палають бажанням втручатися напряму, хоча й перекинули в регіон значні сили свого флоту. Але це більше схоже на демонстрацію сили, аніж намір її застосувати.

Як результат, Вашингтон зараз посилено працює в напрямку створення своєрідного антикитайського альянсу. Зокрема, знято ембарго на торгівлю зброєю з В'єтнаму та почато політичний діалог з Мьянмою.

Український слід

Військовий флот Китаю хоча й значно поступається за потужністю американському, є одним з найбільш потужних в регіоні. Як не дивно, до його зміцнення доклалась Україна.

Єдиний авіаносець китайців "Ляонін" колись носив назву "Варяг". Збудований на дві третини, він довго стояв на приколі в порту Миколаєва. Добудовувати його не було ні грошей, ні бажання.

Україна відмовилась від ядерної зброї та не збиралася ні з ким воювати. Після довгої тяганини з тендерами в 1998 році недобудований авіаносний крейсер продали китайцям за $20 млн.

Ті запевняли, що відправлять його в Макао (китайський Лас-Вегас), де перетворять на плаваюче казино. Якби вони одразу заявили, що хочуть саме авіаносець, напевно, ніхто б його їм і не продав, або ж ціна була значно вищою.

У 2012 році добудований і перейменований в "Ляонін" авіаносець став частиною флоту — офіційно китайці називають його кораблем, призначеним для навчань і тренувань.

Уроки минулого

Будь-який значний конфлікт між Китаєм та США коштуватиме "переможцю" більше, аніж принесе перемога, пише дослідник американського Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Ентоні Кордесман.

"У термінах теорії ігор, єдиний шлях виграти — це не грати, і змагання має бути сбалансоване співпрацею", - пише він.

Елементом згаданої співпраці стала поява в серпні американського есмінця "Бенфолд" у порту Циндао. Це головна база північного флоту Китаю. За словами командора Джастіна Хартса, він прибув "будувати відношення". Його есмінець проведе сигнальні навчання з китайцями.

Проблема в тому, вважає Кордесман, що зараз Китай та США більше сконцентровані навколо змагань, хоча в їхній риториці більше йдеться про співпрацю.

Китай все ще керується побоюваннями, що США намагаються обмежити та стримати його. Американці ж зосереджуються на найгірших випадках, коли треба намагатись створювати можливості.

Китай та США насправді не є ворогами. Принаймні їхні стосунки набагато кращі, ніж стосунки Америки з Росією. У боротьбі за морські шляхи вони готові бряцати зброєю скільки завгодно, але малоймовірно, що вони підуть на війну на радість Москві.