10 серпня президент Росії Володимир Путін вирішив прокоментувати останні події в Криму. За його словами, підвищення військової активності російської армії на півострові є нічим іншим як запобіганням дій якоїсь «української ДРГ», яка намагалась «організувати теракт в Криму».
Примітно, що заява Путіна послідувала лише 10 серпня, в той час як самі події стались, за версією російської сторони, ще з 7 на 8 серпня. Чому ж заява була озвучена тільки зараз?
Версія 1. Привід для оголошення війни
Вже багато експертів проводили історичні аналогії, згадуючи «Гляйвіцький інцидент» 1939 року, коли Німеччина інсценувала напад на себе з боку Польщі, що стало формальним приводом для початку Другої Світової війни.
Як би фантастично не виглядала ця версія, однак останнім часом як з російського, так і з українського боку все частіше лунають прогнози про наближення «великої війни». Ескалація військових дій на Сході України та кримські заяви можуть бути ланкою одного ланцюжка.
З огляду на те, що російська пропаганда досить часто вдається до методів нацистської Німеччини, виключати нічого не можна. Тим не менше, головною проблемою в цій версії є те, що саме «напад на Крим» не може слугувати адекватним поясненням для активізації дій проти України, враховуючи, що для міжнародної спільноти Крим – це і є Україна.
Версія 2. Провокування Україну на помилку
Для того, щоб зрозуміти природу заяви Путіна щодо Криму варто озирнутись не на такі вже й давні події в Грузії восьмирічної давнини. Серпневій російсько-грузинській війні передували інформаційні атаки, один в один подібні на заяву Путіна.
Метою таких дій було провокування грузинської сторони на відповідь. З другого боку, росіяни намагались все обставити так, наче в Тбілісі збожеволіли і самі напали на Росію.
У такому разі Кремль сподівається посіяти сумніви в світовій спільноті, надавши міжнародним партнерам України підстави для відмежування від Києва.
2008 року грузинська сторона в певній мірі піддалась на такі провокації, тому Україні слід не повторювати помилок Тбілісі.
Версія 3. Вибори в Росії
Останні соціологічні дослідження вказують, що хоч і підтримка Володимира Путіна в російському суспільстві залишається значною, однак зростає кількість росіян, яким байдуже на фігуру російського президента.
Така б ситуація не була б критичною, якби вона не відбувалась напередодні виборів в Державну Думу, які мають відбутись у вересні. Путін, як вогню боїться внутрішнього вибуху, і часто використовує нагнітання і істерику щодо зовнішніх ворогів, щоб відволікти російське населення від внутрішніх проблем.
Зважаючи, що Туреччина вже знову друг, а США якось не особливо звертає увагу на потуги Москви, в Кремлі повернулись до вже давно заїждженої платівки з «українськими фашистами».
Версія 4. Підвищення ставок на зовнішньополітичній арені
Володимир Путін в своїй кримській заяві вже встиг підкреслити, що з огляду на ситуацію, проведення переговорів в «Нормандському форматі» є беззмістовним.
По факту, російський президент натякнув, що Москва не бачить сенсу в «Мінських домовленостях», погрожуючи вийти з мирного процесу.
Враховуючи, що на Заході не раз заявляли, що не бачать альтернатив «Мінську-2», заява Путіна може бути нічим іншим, як елементарним торгом. Мовляв, не хочете, щоб ми виходили з «мінського процесу», запропонуйте нам щось.
Що саме намагається виторговувати Кремль невідомо. Однак, зважаючи на те, що саме Крим був обраний для чергової провокації, можливо, саме його й намагається виторгувати.
Москва часто «закидує» в зовнішньополітичний діалог несподівані теми, щоб підвищити ставки, і це було не раз. Можна згадати хоча б її несподіване активне втручання в сирійській конфлікт. Кремль любить увагу до себе, бо тільки так його господар відчуває себе значимим.
Версія 5. «Закручування гайок» в Криму
В оцінці цієї заяви Путіна необхідно взяти до уваги також і зовнішньополітичні аспекти. У проміжку між цими датами, 9 серпня, російський президент провів зустріч з турецьким лідером Реджепом Ердоганом, яка подавалась як примирення між Росією та Туреччиною.
Анкара тривалий час займає позицію невизнання анексії Криму з боку Росії і підтримує кримських татар, хоча й не підтримала санкцій проти Росії у відповідь на анексію.
Нездатність Росії зламати опір кримських татар на півострові очевидна, і Кремлю потрібні будь-які пояснення для ще більшого «закручування гайок» в Криму. «Вторгнення України» виглядає більш ніж вагомим аргументом для таких дій.
Тим не менше, з огляду на турецьку підтримку кримських татар, жорстка протидія могла викликати невдоволення Анкари. Тому, не слід виключати, що у ході зустрічі Путіна з Ердоганом, в обмін на щось більш суттєве для себе, останній міг дати обіцянку не втручатись у ситуацію в Криму.
Будь-яка з цих версій є не більше ніж припущенням. Тим не менше, українській владі слід серйозно сприйняти заяви хазяїна Кремля, оскільки вони точно є свідченням зміни позиції щодо України. І робити вигляд, що нічого не відбувається, не варто.