Наталя Каплан, сестра українського політв'язня Олега Сенцова - фігуранта справи "кримських терористів" сьогодні оприлюднила його лист з російської тюрми. Це звернення Олег адресував усім, кому цікава його доля.
Активіст Автомайдану, який на початку анексії допомагав вивозити українських військових з Криму своєю машиною, знаходиться у російському полоні 835 днів. Майже рік тому, 25 серпня 2015-го, у Ростові-на-Дону йому виголосили вирок.
Але полон і тортури почалися раніше. 10 травня 2014-го працівники ФСБ викрали Олега Сенцова біля під'їзду власного будинку в Сімферополі, кинули до автобусу, наділи наручники та мішок на голову. Кримського активіста, названого російською пропагандою "терористом", засудили за 4 статтями: створення терористичного угруповання, вчинення двох терористичних актів, приготування до вчинення двох терористичних актів, незаконний обіг зброї та вибухових речовин.
Олега Сенцова засудили до 20 років колонії суворого режиму та відправили за 9 тисяч кілометрів від Києва – у місто Якутськ (Якутія).
Читайте також: Як кожен українець може допомогти Сенцову
Листи Олегу доходять рідко. Часто їх просто не передають працівники колонії. Як зазначила у коментарі Еспресо.TV Наталя Каплан, це перший лист, який вона отримала від Олега за останні 2 місяці. Єдина можливість дізнатися про брата - телефонний дзвінок раз на місяць.
Порівняно з іншими українськими політв'язнями Сенцов перебуває у найвіддаленішій колонії Росії. Переживши тортури, переміщення у карантин, спроби ізоляції від зовнішнього світу, Олег Сенцов тримається та навіть знаходить сили підтримувати українців. І, як ділиться Наталя Каплан, "не скаржиться на життя".
Публікуємо текст листа від Олега Сенцова, адресований "Усім, кому це цікаво!".
"Третій рік я сиджу в російській в'язниці. Третій рік проти моєї країни ведуть війну. Ворог воює підло, нишком, вдаючи, що він тут ні при чому. Йому ніхто вже не вірить, але його це не зупиняє. Війна не буває красивою, але правда все одно за нами - ми ні на кого не нападали, ми захищаємося.
Але крім цього, головного ворога, якого всі знають і який на поверхні, є й інші. Вони дрібніші, але вони всередині, тут під шкірою, вони майже свої. Але вони не за нас, вони за себе. Хтось залишився від старих часів, хтось просто хоче жити по-старому, але під новою личиною. Не вийде. І в того великого і в цих поменше цілі різні, але нам з ними не по дорозі. І я не буду говорити, що ми подивимося, хто кого. Я і так знаю, хто переможе. Прагнення до свободи і прогресу не зупинити.
Нас багато в полоні в Росії і ще більше на Донбасі. Когось вже звільнили, інші чекають і сподіваються. У кожного своя історія і умови утримання. Хтось на полонених піариться, хтось реально працює. Ставати більш відомим ув'язненим, щоб тебе обміняли швидше за інших, - це не той шлях, яким я хотів би пройти. Я не хочу тягнути ковдру на себе. Я хочу залишитися просто прізвищем в загальному списку. Навряд чи мені запропонують вийти останнім, але це був би хороший вибір.
Тут в ув'язненні ми обмежені. І навіть не свободою - цього вже не відняти, а тим, що мало що можемо зробити тут для країни. Точніше зробити можемо тільки одне - триматися. Не треба нас витягувати за будь-яку ціну - перемога від цього не наблизиться. Використовувати нас як зброю проти ворога - так. Знайте, що ми не слабке ваше місце. Якщо нам судилося стати цвяхами в кришку труни тирана, то я хотів би бути таким цвяхом. Просто знайте, що цей цвях не зігнеться.
Слава Україні!"