24 серпня Україна святкуватиме 25-ту річницю Незалежності. За останні два роки стались помітні зміни у сприйнятті громадянами цього свята.
Раніше йшлося про веселе закінчення літа, завершення сезону відпусток, який фактично починався після Дня Конституції і тривав два місяці.
Зараз українці, коли святкують День Незалежності, розуміють про яке значення свята йдеться, бо неочікувана війна все розставила по своїх місцях. Свободу ми почали цінувати саме тоді, коли в нас її почали відбирати.
Сумні дев’яності та невизначені нульові
У дев’яності роки до Дня Незалежності було скептичне ставлення. У той час в календарі державних свят ще залишалось 7 листопада як День Жовтневої революції. Його не дуже святкували в умовах суцільної критики радянського досвіду та тогочасних жебрацьких умов життя. Але свято було, люди мали вихідні дні у листопаді. Тоді було вироблено звичку мати державні свята, які були більше схожі на додаткові вихідні.
Потім до таких не дуже відчутних для суспільства свят додався ще День Конституції. Його розуміли ще менше, ніж День Незалежності чи інерційно-звичний день Жовтневої революції.
Так, щось святкували у червні, потім у серпні, потім ще чомусь у листопаді. Добре, що були вихідні. Людей це влаштовувало. Звісно, патріотична громадськість кожного року святкувала День Незалежності, але на загальному рівні все було менш емоційно. Люди не відчували свята, бо незалежність дісталась без боротьби, а нудний, безбарвний розвиток держави лише посилював враження якоїсь безвиході.
Певні зміни в цьому плані стались після першого Майдану, але потім все знову повернулось до вже звичного порядку. До переліку незрозумілих дат додали ще й День Свободи. Він не став вихідним днем, але тоді теж мало хто розумів, про яку перемогу революції йдеться.
Останні такі не дуже зрозумілі святкування були у 2013 році. Віктор Янукович ще був президентом і навіть посилено готувався до підписання угоди про асоціацію та вільну торгівлю з Європейським Союзом. Пропагандистська машина "Партії регіонів" працювала на повну потужність, пояснюючи українцям важливість саме такого кроку. Росію ще не сприймали як військового противника, а європейська інтеграція здавалась цілком реальною.
У такому сонливому стані Україна зустріла свій останній перед початком війни День Незалежності. Потім був різкий геополітичний поворот Януковича, відмова від євроінтеграції, повернення до дружби з Росією та другий Майдан. І довоєнне життя потроху почало зникати у вирі історичних подій.
Народна армія
Одним з показників змін у святкуваннях Дня Незалежності є зовсім інше сприйняття армії та її ролі у житті держави. Адже саме Збройні сили є одним з важливих інститутів будь-якої держави.
До 2014 року українська армія була у складному становищі. Професія військового не входила до переліку популярних. Навпаки, у публіки викликали подив ті люди, які незважаючи на хронічне недофінансування, залишались у лавах армії та пов’язували своє майбутнє зі Збройними силами.
Призов на строкову службу відбувався скоріше за інерцією, ніж за необхідністю. Великої кількості тих, хто бажали призиватись, не було. Самі військові не дуже турбувались з цього приводу, бо плани на призов скорочувались і не було причин для армійського розвитку.
Анексія Росією Криму та агресія на Донбасі повністю змінили ситуацію. Виявилось,що пост-модерністське ставлення до сфери оборони та безпеки було дуже передчасним. Світ навколо України виявився більш складним та непередбачуваним, а військова загроза – очевидною. До війни ніхто не готувався, але вона прийшла і саме тоді «незалежність» отримала своє нове значення.
На Донбасі почалась гібридна війна, яка триває вже понад два роки і фактично є українською війною за Незалежність. Війною, яка могла початись ще у 1992 році.
Зараз у суспільстві поступово підвищується престиж військової служби. В українців з’явилось розуміння, що військові – це не просто люди у формі, яка відрізняється від форми поліцейських, а захисники країни.
Певним прикладом тут можуть бути військові паради. Раніше вони викликали певний інтерес до себе як до видовища. Тепер з’явились і громадянські мотиви уваги до цього заходу.
Люди поширюють у соціальних мережах фотографії репетицій ювілейного параду в Києві, бо пишаються своєю причетністю до країни, а не просто захоплюються красивими картинками.
Головне свято країни
День Незалежності ще не став головним святом країни. Але рух у цьому напрямку відбувається. В будь-якому разі зараз 24 серпня важить більше, ніж не зовсім зрозуміле для багатьох українців 28 червня, коли святкують День Конституції.
Незалежність доводиться відстоювати зараз на різних фронтах: військовому, політичному, інформаційному. Ця боротьба має свій зміст та мету.
З Днем Конституції вийшло складніше. Законодавство у нас як було не зовсім досконале, так і залишається таким. Довіри до судової системи немає. Навпаки, є загальна точка зору, що все в цій системі можна купити. Тому День Конституції має свій потенціал державного свята, яке ще не стало народним.
Після початку війни з Росією громадяни зрозуміли, що свобода дорого коштує. Під час правління Леоніда Кучми та Віктора Ющенка «свободу» перетворили на абстракцію. Над нею сміялися, як над непотрібною ілюзією, яка знаходиться десь там, за небокраєм, і досягнути її неможливо.
Російська агресія показала, що безпека у нашому світі не є чимось гарантованим. Багато мешканців нашої країни несподівано для себе стали біженцями, втратили своїх близьких, вимушено змінили життєві плани. А причиною цієї ситуації стала якраз відсутність міцної державності.
За наявності в України сильної армії, потужної економіки, згуртованого суспільства не було б ніякої війни. Противник тоді б не наважився на агресію навіть у гібридному варіанті. Однак вийшло те, що вийшло, і зараз країна має можливість своїм розвитком довести право на місце на політичній мапі світу.
Якщо розвитку не буде, то ми ризикуємо знову повернутись до ситуації, коли не буде зрозуміло, що саме святкують щороку 24 серпня.