Проте, якщо чорт, не такий страшний як його малюють, то й економіка України далеко не в такому жахливому стані, як її описую знамениті експерти.
Скоріше навпаки, можна навіть подивуватися дивовижній здатності до виживання економіки країни у якій прогриміла повноцінна революція. А добрий сусід, не відкладаючи справу в довгий ящик видер кусень території розміром у 27 тисяч кв. км в Криму і одразу, відкусив шмат Донецької та Луганської областей. І це ж не тільки кусень землі. Це люди, інфраструктура, заводи, банківські відділення і т.д.
Хотілося б подивитися на країни тих мудрагелів, які розповідають про слабкість української економіки, в ситуації, коли їх країни втрачають 10% території. От цікаво, який у них буде курс національної валюти, рівень безробіття, зростання ВВП, а інші показники добробуту економіки? От як це все буде виглядати? Сумнівно, що дуже привабливо...
Тим не менше, сусідам вдалося більше і тут виникає питання, чому так сталося, і що ж все таки зроблено українцями за чверть сторіччя.
Що було наприкінці СРСР
Економіка радянських часів була доволі специфічною штукою. З одного боку вона, як це не дивно, користувалася авторитетом в західних економістів. Нобелівський лауреат, автор знаменитого підручника "Економікс" Пол Семюельсон тільки й встигав нахвалювати радянські економічні досягнення та прогнозувати, коли ж економіка СРСР дожене американську, але цього так і не сталося.
Проте, був і інший бік медалі, який не особливо демонстрували. Зокрема йдеться про тотальну мілітаризацію, дефіцит і тіньовий сектор. А "досягнення" там були не менш вражаючі ніж у темпах зростання.
Напередодні проголошення Незалежності 70% економіки Української РСР працювали на оборонно-промисловий комплекс. Нині люблять понарікати на тотальну корупцію, але її навіть порівняти не можна з радянськими часами.
Звісно, що "олігархів" тоді не було, але на кожному кроці радянського громадянина переслідувала "тіньова" економіка і побутова корупція. Одяг, книги, побутова техніка, бодай трішки якісніша їжа, і навіть така, здавалося б елементарна річ, як туалетний папір, все це не купувалося, а "діставалося".
Треба було не просто заплатити більше, а й мати спеціальних знайомих, які мають доступ до рідкісних товарів і можуть, перепродати їх. Без знайомства в часи пізнього СРСР можна було купити хіба що морську капусту і оцет, ото й усі досягнення розвинутого соціалізму.
З того, що радянські заводи продукували танки, ракети і найрізноманітніші боєприпаси радянським українцям втіхи було мало, а от каталог "Отто", пачка імпортних цигарок (навіть порожня), джинси, чи магнітофон викликали шок.
Що зроблено
Те, що соціалістична економіка СРСР взагалі і Української РСР зокрема, в жалюгідному стані, пересічним громадянам стало очевидно ще до проголошення Незалежності. Зрештою це визнала і радянська еліта.
25 років тому настала рішуча хвилина і слідом за західними сусідами, поляками, чехами, румунами, словаками etc українці спробували відмовитися від комуністичних експериментів і запровадити в країні нормальну економіку. І треба сказати, що спромоглися на чималі успіхи, попри те, що залишилися значною мірою, невдоволеними, особливо коли порівнюють себе із західними сусідами.
Досягнення перше - торгівля. Найбільші зміни в економіці не завжди найбільше впадають у вічі. 25 років тому торгівля це специфічна система розподілу де товари не стільки "продавалися", скільки "діставалися".
Дефіцит - постійна проблема радянської економіки зникла як явище і все залежить виключно від наявності, чи відсутності в маленького українця грошей. Далі все просто, похід в супермаркет, на ринок, в магазин і проблема не в тому, щоб "хоч щось" дістати, скільки в тому, щоб вибрати з пропонованого різноманіття, що буває надзвичайно непросто.
Одна справа, коли один вид ковбаси і тобі пощастило її вхопити, а зовсім інша коли їх п'ятдесят різних найменувань і ти не знаєш яку взяти. Це також проблема, але трохи іншого ґатунку.
Варто тільки вдуматися в те, що країна пережила торгову війну з Росією, революцію, анексію Криму, на Донеччині і Луганщині війна, а магазини працюють, обиватель може купити те, що йому заманеться, і ніяких тобі дефіцитів чи карточок.
Досягнення друге - банківська система. Банківська система в часи незалежності завжди була предметом гордості українців, особливо гордився нею третій Президент України Віктор Ющенко.
Після революції захват трохи спав, надто вже активно Національний банк зачистив банківський ринок, але тим не менше українці про банківську кризу більше слухали по телевізору, ніж бачили її в реальності.
Нічого подібного на те, що відбувалося, припустимо в Аргентині в 2000 році, чи навіть в Греції в 2007/8 роках в Україні не було. Банки ніхто не громив, банкомати працюють, розрахуватися банківською карткою можна навіть в зоні АТО, українці активно кредитуються, а багато хто навіть відкладає гроші на депозит.
На жаль, українська держава поки не створила для українців інших ефективних і доступних інструментів за допомогою яких можна було б примножити свої гроші.
З облігаціями внутрішньої державної позики ні уряд, ні міста так працювати і не навчилися, а ринок акцій в Україні мало того що мікроскопічний, так ще й настільки складний і заплутаний, що українцям поки на ньому особливо робити нічого.
Досягнення третє - сільське господарство. Тут звісно, головний гравець Господь Бог, бо і чорноземи, це не заслуга маленьких українців, але тим не менше, всього лишень 25 років тому, будучи в складі надпотужної радянської держави сільське господарство України дихало на ладан, а нині стало основною експортною галуззю.
Рік тому, в 2015 році експорт аграрної продукції склав 13 мільярдів доларів, в той же час металургія дала всього 8 млрд доларів, а машинобудування 4 млрд доларів.
Звісно можна спробувати сказати, що це наслідки війни і революції, й вони безумовно далися взнаки, проте тенденція до того, що частка аграрного експорту перевищить металургійний з'явилася за кілька років до війни. І скоріше проблемою є не швидке зростання аграрного експорту, а те, що промисловість пасе задніх.
Досягнення четверте - зв'язок. Поява 3G зв'язку найбільше досягнення революційної влади. Це справді потужний крок у напрямку майбутнього, щоправда і у українців поряд з успіхом є підстава поремствувати, мовляв, хотілося б уже й 4G, тим не менше, це справжній прорив.
І варто зазначити, що при "злочинній" владі українці такого прориву ще довго не дочекалися б. Це не єдине досягнення українських працівників зв'язку. Дешевий, доступний і надійний стільниковий зв'язок, це потужна штука. Як жартують в військовослужбовці ЗСУ - найбільший надійний вид зв'язку в українські армії це стільниковий зв'язок. І це правда.
Це чудово, що ровесники Незалежності сприймають доступність Інтернету, можливість піти і купити телефон/смартфон як норму, але не варто забувати, що ця "норма" неабияке досягнення економіки сучасної України.
Досягнення п'яте - автозаправки. Легенда стверджує, що свого часу Микола Васильович Гоголь говорив, мовляв в Росії всього дві біди - дороги і дурні. З тієї пори багато часу спливло, і про сучасну Україну можна впевнено сказати, що бід у неї всього три - дороги, дурні, ну і Росія.
Поки можна впевнено стверджувати, що ці проблеми залишаться з українцями ще надовго, а от проблему забезпечення пальним і дорожнього сервісу вирішити вдалося. Для того хто пам'ятає автозаправки зразка 1991 року, сучасні це просто чудо. Причому чудо абсолютно доступне пересічному українцю, а не якийсь унікальний продукт створений спеціально для начальства куди допускають за спеціальними перепустками.
Перелічувати економічні досягнення часів Незалежності можна довго і всі вони стосуються приватного сектора. Якось так вийшло, що там, де державний чиновник менше мав можливостей розподіляти і вирішувати, той сектор розвивався.
Саме державне регулювання, часта і непрогнозована зміна законодавства, заплутані і незахищені права власності, понині є найбільшим гальмом економічного розвитку України.
Болюче питання яке постійно муляє українців, чи могли ми бути такі як Польща, має чітку відповідь - не могли. Не було в нас ні еліти такого рівня, ні чіткого усвідомлення необхідності доганяти Західну Європу, і головне - не було секторів економіки де зберігся дух капіталізму, де у людей були навики як працювати на себе і чим це відрізняється від роботи на державу.
Тому, українські досягнення на тлі сусідських виглядають скромніше, але це чудо, бо все могло бути набагато гірше. І якщо в 1991-му році Україна не могла швидко набрати темпів розвитку, не було для цього відповідних підстав, то зараз вони є.
Проблема тільки в еліті яка за апокрифічним висловом колишнього генерального секретаря НАТО Хав'єра Солани, повинна почати грати за правилами і перестати гратися з ними.
Без раціонального управління і прогнозованого законодавства українські економічні чудеса і далі будуть локальними, а країна буде залишатися вічно перспективною.
Проте, це проблема не стільки економіки, скільки психології і етики. Якщо українцям вдасться ії вирішити, то це не значить, що завтра ми станемо жити як сучасні поляки, але принаймні розпочнемо рух в тому напрямку. І якщо прикладемо розум і зусилля, то будемо крок за кроком дистанцію цю скорочувати.