У грудні 2016 року добігає кінця строк повноважень чинного генерального секретаря ООН Пан Гі Муна. Посада почесна та в перспективі, за умови проведення реформ, здатна дати досить потужні важелі впливу на світову шахівницю.
Тож не дивно, що Кремль намагається зробити все, аби новим генсеком ООН стала лояльна Кремлю особа, яка б сприяла прагненню Путіна перетворитись на важливого геополітичного гравця. Судячи з останніх подій, у Москві роблять ставку на кількох конячок.
Одна з них — Ірина Бокова, нинішній гендиректор ЮНЕСКО, випускниця московського вузу, донька болгарського комуніста і прибічниця Путіна.
Кандидат від Східної Європи
Існує неписане правило про те, що очолювати ООН мають по черзі представники різних географічних регіонів. Наприклад, нинішній генсек, колишній міністр закордонних справ Південної Кореї Пан Гі Мун представляє азіатсько-тихоокеанський регіон. Його попередник, дипломат з Гани Кофі Аннан представляв Африку.
Оскільки кандидата від Східної Європи досі не було, з'явилось багато спекуляцій про те, що наступний генсек має представляти саме цю частину світу. Росія активно намагається на цьому зіграти та перетворити ООН на свою вотчину.
Правила обрання генсека ООН
Претендентів на пост світового дипломата №1 висувають уряди країн — членів ООН. Росія не може пропонувати свого кандидата в генсеки, бо входить до числа п'яти країн, які мають право вето в Радбезі ООН.
За неписаними правилами, усі вони не претендують на пост генсека, аби уникнути концентрації влади в руках однієї з країн. Та право заветувати кандидатуру, яка їй не подобається, в Росії є. Так само як і в Китаю, США, Великої Британії та Франції.
Тож від самого початку виборів нового генсека зрозуміло, що занадто проросійського кандидата "забанять" американці, а занадто прозахідного — росіяни та, можливо, китайці.
Затвердити нового генсека має Генасамблея ООН по рекомендації Радбезу ООН. На практиці це означає, що 5 постійних та 10 непостійних членів Радбезу (до числа останніх входить Україна) зачиняються від сторонніх та висловлюються з приводу кожного кандидата.
Для цього вони мають три варіанти: "схвалити", "не схвалити" та "жодної думки". Називається ця процедура інформаційне голосування. Загалом їх відбулося вже чотири, та переможця й досі не визначено. П'яте призначене на 26 вересня, а шосте має відбутися на початку жовтня (більш точна дата ще не озвучена).
Лідер з Португалії
Перше місце під час всіх чотирьох голосувань посідав представник Португалії Антоніу Гуттереш, колишній верховний комісар ООН у справах біженців. Та навряд чи він очолить організацію. Проти нього, за чутками (хто як голосує тримається в таємниці), виступають Росія та Китай.
Правда з'ясується під час шостого голосування в жовтні, бо тоді бюлетені країн з правом вето матимуть інший колір, щоб їх можна було вирізнити з-поміж інших.
Серед претендентів багато представників Східної Європи: це голова МЗС Словаччини Мирослав Лайчак, екс-міністр закордонних справ Сербії Вук Єремич, екс-президент Словенії Данило Тюрк, колишній міністр закордонних справ Македонії Срджан Керім та згадана раніше голова ЮНЕСКО болгарка Ірина Бокова.
Більшість із перерахованих політиків активно шукають підтримки Москви та особисто Путіна, намагаючись переконати його, що саме їхній кандидат є найкращою кандидатурою на генсека ООН.
Парад проросійських кандидатів
У серпні в Москві побував словацький прем'єр Роберт Фіцо, де він, як пише EurActiv, просив російського президента підтримати кандидатуру свого заступника, міністра закордонних справ країни Мирослава Лайчака.
Словенія має зараз лояльний Кремлю уряд, хоч це й не завадило йому підтримати санкції ЄС проти Росії за анексію Криму та війну на Донбасі. Втім, саме ця країна, як писало в серпні агентство Reuters, найбільш скептично налаштована щодо санкцій.
Як і Фіцо, пан Лайчак не приховує своїх симпатій до Кремля. Лише за літо 2016 року випускник Московського державного інституту міжнародних відносин (славнозвісного елітного МГИМО) кілька разів заявляв про необхідність подискутувати щодо санкцій, введених проти Росії, яку "не можна ігнорувати або ізолювати". Навряд чи такий генсек ООН буде об'єктивним, коли йтиметься про російську агресію.
У серпні Путін їздив до Словенії, де, окрім іншого, мав зустріч із їхнім кандидатом в генсеки Данилом Тюрком. Колишній президент і помічник з політичних питань генсекретаря ООН Кофі Аннана, як писало Foreign Policy, є темною конячкою, на відміну від багатьох інших претендентів. Політик відписав виданню, що сподівається подолати всі застереження Росії щодо його кандидатури й завжди мав "гарні робочі стосунки" з РФ.
Вук Єремич вважається найбільш прозахідним очільником МЗС Сербії. Саме тоді, коли він був міністром, країна видала Гаазі кількох військових злочинців (зокрема, колишнього генерала Ратко Младича) та отримала статус кандидата на вступ до ЄС.
Однак він же у жовтні 2014 року (тобто вже після анексії Криму, збиття "Боїнга" та інших злочинів Кремля) попросив не критикувати Путіна напередодні його візиту в Белград з нагоди святкування 70-ї річниці звільнення міста від гітлерівців та закликав не забувати, що це робила Червона армія.
Сербська газета Kurir у серпні 2016 року опублікувала розлогу статтю під заголовком "Змагання за генсека: Путін проштовхує Вука Єремича в керівники ООН".
Та все ж найбільш приємною для Кремля фігурою на чолі ООН виглядає чинна голова ЮНЕСКО Бокова. Вона дуже хвалила Путіна та його сирійського протеже Башара Асада за звільнення Пальміри від бойовиків "ІД".
Болгарська інтрига
У вівторок, 13 вересня, уряд Болгарії підтвердив, що їхнім офіційним кандидатом лишається Ірина Бокова. Це стало справжнім сюрпризом для багатьох, розповіла сайту Еспресо.TV болгарська журналістка Ангеліна Піскова.
Адже донедавна вважалося, що замість Бокової уряд підтримує іншу кандидатуру, більш прозахідну — віце-президента Єврокомісії з питань бюджету та людських ресурсів Крісталіну Георгієву. Про це багато писали болгарські ЗМІ.
Та оскільки в Москві її вважають "людиною Сороса", то зробили все, аби вона не стала кандидатом. Дійшло до відвертої брехні — речниця МЗС РФ Марія Захарова стверджувала, що на саміті G20 Меркель нібито переконувала Путіна погодитись на кандидатуру Георгієвої, на що отримала гідну відсіч.
"Поширення на офіційному рівні об'єктивно неправдивих відомостей є недружньою дією", — заявив на це офіційний представник німецького уряду Штеффен Зайберт.
"Кандидатуру Бокової занадто багато пов'язує з Москвою, де вона навчалася в елітному Інституті міжнародних відносин (там вона вперше зустріла Сергія Лаврова, з яким досі підтримує дружні стосунки. - Авт.). Її батька звинувачують у вбивстві одного з найкращих карикатуристів Райко Алексієва, однак це не доведено", — розповіла Піскова.
Батько Ірини Георгі Боков був секретарем Центрального Комітету Болгарської комуністичної партії та головним редактором її офіційної газети "Работническо дело".
Алексієва заарештували після комуністичного перевороту в країні в 1944 році як "ворога народу" за карикатуру на Сталіна та забили до смерті в камері. Хоч це й не доведено, але багато болгар вважають Бокова реальним убивцею талановитого сатирика. Цей кривавий шлейф тягнеться й за репутацією Бокової.
На останньому голосуванні в Радбезі ООН Ірина Бокова показала гірший результат, ніж піcля попереднього.
"Прем'єр-міністр чітко сказав, що Болгарія буде підтримувати її кандидатуру до 26 вересня — дати наступного голосування. У той же час він висловив незадоволення її роботою, особливо тим, що вона впала з третього на п'яте місце", — розповіла Піскова.
Але той факт, що її залишили офіційним кандидатом, вважає вона, означає, що болгарський уряд грає на користь Москви.
"Моя позиція від самого початку була така, що кандидатура Бокової розділяє болгар", — резюмує Піскова.
ООН потребує докорінних реформ
Існують припущення, що всі ці голосування та спекуляції навколо кандидатів — пил в очі, насправді ж нового генсека кулуарно оберуть п'ять членів Радбезу з правом вето. Ним, мовляв, стане відносно нейтральна фігура — наприклад, чинний міністр закордонних справ Аргентини Сюзана Малькорра. Вважається, що вона не буде ані занадто проамериканською, ані проросійською.
Існує також варіант, що Радбез так і не зможе домовитись щодо нового генсека. Такий прецедент вже був у 1950-му році. Тоді Генасамблея ООН порушила процедуру й продовжила повноваження генсека Трюгве Лі, заливши його, так би мовити, на другий термін.
Та проблема в тому, що це не вирішить головну проблему ООН, за яку критикують організацію. Вона стала занадто повільна та аморфна, не здатна швидко реагувати на глобальні кризи.
Їй потрібен лідер, який би провів глибинні реформи, докорінно перетрусивши цей 70-річний мурашник. Та з перспективою отримати на чолі організації кандидата, який буде ставитись "із розумінням" до намагань Кремля відбудувати нову російську імперію, навряд чи можна очікувати на прогресивні зміни в ООН.