На виборах, що відбулися у колишній югославській республіці Боснія та Герцоговина, впевнену перемогу отримали представники націоналістичних партій. Зрозуміти, що це означає для республіки, регіону, а в перспективі – усієї Європи, неможливо без певного історичного екскурсу.
Отже, історія питання
Кривава війна, що вирувала в Боснії і Герцоговині на початку 1990-х років, закінчилася підписанням Дейтонської мирної угоди, за умовами якої країна ділилася на два напівнезалежних утворення: Федерацію Боснії і Герцоговини і Республіку Сербську.
Центральна влада мала символічну роль. Крім того, запроваджувався інститут Високого представника, якого призначали країни-гаранти Дейтонської угоди і який наділявся де-факто необмеженими повноваженнями.
Така фрагментація країни, надання кожній громаді "особливого статусу" було покликане запобігти конфліктам і гарантувати інтереси всіх етносів. На практиці розділена країна виявилася абсолютно неуспішною, поступившись за рівнем економічного розвитку, добробуту, боротьби з корупцією абсолютно всім своїм сусідам по колишній Югославії.
Більше того – створення національних анклавів призвело не до викорінення міжетнічних проблем і чвар, а до їх консервації і укорінення. Так, у Республіці Сербській з 1998 року майже беззмінно у керма стояв радикальний сербський націоналіст Мирослав Додик.
Саме Додик та його однопартійці виступили ідеологічними натхненниками та організаторами референдуму, на якому боснійським сербам пропонувалося схвалити святкування 9 січня "Дня республіки" (саме цього дня 1992 року місцеві сепаратисти проголосили створення Республіки Сербської, поклавши початок братовбивчої війни).
Враховуючи свідомо провокаційний характер референдуму, ідею його проведення засудили абсолютно всі країни, включаючи очолювану відносно прозахідним президентом Томіславом Ніколічем Сербію. Єдиною країною, яка офіційно підтримала його проведення в Республіці Сербській, стала Російська Федерація.
Незважаючи на міжнародний бойкот, минулої неділі, 26 вересня, серби прийшли на референдум і одноголосно (99,81%) підтримали ідею встановлення свята.
Тріумф радикалів
А буквально через тиждень, 2 жовтня, в усій Боснії і Герцоговині відбулися місцеві вибори. Українець, що опинився б на Балканах у розпал передвиборчої кампанії та в день голосування, не відчув би жодної різниці.
Задля перемоги боснійські політики використали весь "джентльменський набір" політтехнологій: і "каруселі", і голосування за кількох виборців з купою паспортів, і заміна членів виборчих комісій останньої миті, і тітушки в машинах з сербськими номерними знаками.
В окремих містах голосування взагалі було зірвано – зранку не відкрилися дільниці. Найкумедніше - голоси купувалися і продавалися прямо на місцевому OLX за ціною 50 євро.
Проте результати голосування дають небагато приводів для весілля: в усіх суб’єктах федерації перемогу святкують радикали.
Зокрема, у Республіці Сербській правляча партія Мілорада Додика ще більше посилила свої позиції, здобувши на 30% більше муніципалітетів, ніж на минулих виборах. Варто зазначити, що цього разу партія вела виборчу кампанію, обіцяючи відділення республіки від Боснії.
Особливо красномовною була перемога сербських націоналістів у Сребрениці – місті, де в роки війни серби вирізали 8 тисяч боснійців. За повідомленням місцевих ЗМІ, відразу ж після оголошення попередніх результатів, в кафе та ресторанах серби почали гучно співати войовничих пісень.
У свою чергу, у Босняцько-Хорватській Федерації вибори також виграли націоналістичні партії, які маже повністю розгромили своїх суперників більш поміркованих поглядів.
Глобальні ризики місцевих образ
Споконвіку західні Балкани називали «пороховою діжкою Європи». Проживання на обмеженій території значної кількості войовничих народів створює небезпечний мікс, готовий вибухнути будь-якої миті.
Саме вбивство сербськими екстремістами австрійського ерцгерцога Фердінанда в Сараєво в червні 1914 року спричинило Першу світову війну. А балканські війни 1992-96 років стали найкривавішим конфліктом у Старому континенті з 1945 року.
Незважаючи на те, що на сьогодні ряд країн екс-Югославії успішно інтегрувалися до НАТО та Європейського союзу, регіон продовжує нагадувати махрове середньовіччя, де всі пам’ятають, хто де жив у XIII сторіччі. І кожен пам’ятає на свою користь.
Сьогодні ми бачимо, що старі образи, активно підігрівані ззовні (чого лише вартий візит Мілорада Додіка до Москви і його зустріч з Путіним), просинаються. Чи вибухне порохова діжка цього разу залежить від здатності проживаючих там народів та їх керманичів дивитися в майбутнє, а не застрягати в минулому. Але наразі процеси, що розвиваються в регіоні, дають небагато приводів для оптимізму.