Зрадити "святе і рідне". Чи можна продавати українську землю
Поки людство взялося будувати колонії на Марсі, українці продовжують вважати чорнозем своєю головною цінністю
Верховна Рада вкотре продовжила мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення, нібито захищаючи "маленького українця", в якого чи то кляті олігархи, чи то іноземці-імперіалісти заберуть останню цінність у вигляді родючої української землі.
Людина, народжена в 20 столітті, дійсно зазвичай бачить основу багатства в тому, до чого можна безпосередньо доторкнутися, взяти в руки, переконуючись, що ось воно існує, справжнє, матеріальне.
"Земля – найбільша цінність, бо без їжі ми всі помремо", - звучить "вбивчий" аргумент. Це лише видається логічним, а не є таким насправді. З фізичної точки зору, ми не виживемо без багатьох речей – повітря, сонця, даху над головою, але це ще не робить їх основою економіки.
Сучасна людина витрачає на мобільний зв’язок, інтернет, знання і враження набагато більше, ніж на їжу. Земля, дійсно є необхідним для підтримки життєдіяльності. Необхідним, але недостатнім.
Колись в 19 столітті переважна кількість людей були впевнені, що промисловість не має великих перспектив як відокремлена галузь, що машини самі по собі не потрібні, їх роль лише в тому, щоб сприяти сільському господарству як основі основ.
В 20 столітті така думка вже звучала смішно, бо країна не могла бути успішною, не будучи індустріально розвинутою. В 21 столітті історія повторюється.
Соціальні мережі, пошукові системи, мессенджери, голлівудські фільми, британські музиканти й італійські покази мод, позбавлені міцного матеріального скелету, здаються якоюсь несправжньою економікою. Ми ж без цього можемо обійтися!
Але людство вже багато тисяч років створює речі, без яких в принципі можна обійтися й вижити. Та ми вже не повернемося в печеру, не станемо молитися дощу й сонцю, бо претендуємо на більше – на роль творця, що підкорює зовнішній світ. Ми піднімаємо голову до неба, аби уявити, що колись подивимося звідти, згори донизу, подивимося на самих себе й, може, зрозуміємо "для чого?".
Діалог про продаж землі – це питання не 21 століття, можливо, навіть не 20-го, це відкидає нас в ті часи, які інші країни й народи проходили понад сто років назад.
Ми хочемо справедливості тут і сьогодні, максимум завтра, боїмося несправедливості. Боїмося того, що добробут буде розподілений надто нерівномірно, тому відкладаємо рішення все далі й далі. Озирніться навколо, на бруд, злидні, злість і лайки. Чи може людина стати відповідальною ще до того, як відчує себе власником, без того, щоб любити те, що їй належить?
А раптом хтось візьме й продасть свій пай землі за безцінь? А раптом маленька дитина, що ще не навчилася ходити, спробує, впаде і боляче вдариться? Хіба ми маємо тримати її в ліжку, допоки вона не окріпне?
Відібрати відповідальність людини заради її блага – це прямий шлях в "1984" Оруелла. Вирішуючи за когось, завжди займаєшся моральним канібалізмом – виграєш сьогодні та програєш в цілому.
Британський економіст МакРей якось сказав:
"Старі двигуни зростання - земля, капітал, природні ресурси - більше не мають значення. Земля також майже не має значення, оскільки зростання врожайності дало можливість виробляти в індустріальному світі значно більше їжі, ніж цей світ вимагає.
Капітал вже не має значення, тому що на прибуткові проекти його можна позичити під певний відсоток в майже необмежених обсягах на міжнародному ринку... На зміну цим кількісним активам приходять ряд якісних характеристик, які в цілому зводяться до якості, організованості, мотивованості і самодисципліни людей, які живуть в країні. Підтвердженням служить те, що рівень людських умінь стає все більш важливим у виробництві, секторі послуг і в державному секторі".
Тому в 21 столітті жодні рішення щодо статусу української землі не можуть стати альфою і омегою, не можуть запустити локомотив розвитку, не можуть змінити все.
Основне питання – чи дозволити людям самостійно вирішувати, що робити з власним майном у вигляді землі сільгосппризначення, чи дати шанс на формування нових власників, чи законсервувати стосунки у пошуках справедливості за сценарієм Венесуели і Гондурасу.
Якою має бути ця справедливість? Земля має стати настільки дешевою, щоб майже кожен пішов і придбав собі кілька гектарів? Це цілком можливо, якщо звідси, з країни виїде її майбутнє – талановита обдарована молодь. Земля в пустелі справді коштує небагато. Чи українська земля має бути одночасно дорогою за ціною і доступною для "простих людей"? Але це парадокс.
Українці часто живуть в ілюзорному світі власних протиріч. Це не добре й не погано, просто світ зараз рухається з шаленою швидкістю, допоки ти вирішуєш питання, які інші розв’язували ще в минулому столітті .
Людство планує будувати колонії на Марсі, розвивається космічний туризм, сучасні гаджети моментально тестують стан людського тіла, макромолекулярна медицина шукає способи подовжити життя людини й замислюється над проблемою безсмертя.
Для нас звично за секунду контактувати з людиною на іншій частині земної кулі, людство міркує над тим, чи не становитиме штучний інтелект загрози, перевершивши людину, що призначила себе вінцем природи.
А ми все ще думаємо над тим, чи вистачить місця на родючій землі, де посадити бурячків, сваримося при цьому на нерівний шар асфальту, яким закатали землю, і штучно обмежуємо можливості людей вільно розпоряджатися власним майном, шукаючи відповіді там, де їх вже давно немає.
- Актуальне
- Важливе