Поява народного депутата України Надії Савченко в російській столиці, як зазвичай це відбувається з колишньою заручницею, викликала суперечливі емоції. З одного боку - важливо, що Савченко приїхала на суд і підтримала наших ув'язнених в скрутну хвилину. З іншого - як вона взагалі могла з’явитися в Москві?
Зрозуміло, як. Для того, щоб Савченко отримала можливість перетнути російський кордон і спокійно перебувати в Москві, необхідне спеціальне рішення керівництва Росії. І персональне схвалення президента Володимира Путіна. Без цього, звичайно ж, Савченко просто зупинили б ще в аеропорту. І жодних сумнівів в тому, яким чином ухвалюються такі рішення, бути не повинно. Як і не має бути жодних сумнівів в тому, чому вони ухвалюються.
Савченко для Путіна - це людина, яка може стати фактором дестабілізації ситуації в Україні, "жива бомба". І якщо про неї починають забувати - то чому б і не нагадати.
З іншого боку, а чому сама Надія Савченко не повинна скористатися ситуацією, яка дозволяє їй приїхати на процес? Або вона повинна думати про те, які плани на неї має Путін?
Опоненти Савченко скажуть, що вона повинна враховувати всі фактори, для того вона - депутат і політик. Але це теж лукавство.
Савченко - ніякий не політик. Вона - змучена жінка, що кинула себе в політику наступного дня після звільнення з в'язниці. Вона тільки вчиться бути політиком і може ніколи їм не стати. У нас перед очима чимало депутатів, які мають до політики досить умовне відношення.
До речі, про депутатство. Включення Надії Савченко до списку "Батьківщини", а потім до парламентську делегацію в ПАРЄ було перш за все важливим елементом її захисту. І це, між іншим, спрацювало.
Савченко - на свободі, в той час як майже всі інші українські заручники все ще утримуються Кремлем. Українські виборці голосували за Надію як за заручницю Путіна - і правильно зробили.
Але очікувати, що звільнений заручник за помахом чарівної палички стане відповідальним політиком - теж прояв безвідповідальності.
Іліє Ілашку, в'язень придністровських катівень, якого співвітчизники обирали до парламенту Молдови, після звільнення взагалі покинув Батьківщину і став румунським сенатором. Але співвітчизники врятували йому життя - хіба цього мало? Хіба мало того, що наша солідарність допомогла повернути свободу Надії Савченко?
Але з того моменту, як літак зі звільненою заручницею приземлився в Борисполі, ми повинні думати не про Савченко та її спроби відповідати власному образу, а про тих, хто залишився в путінських катівнях. Краще витрачати свої емоції і енергію саме на цих людей.