Влітку минулого року багатьом здавалося, що політична криза в таборі прихильників європейського вибору Молдови подолана. На пост прем'єр-міністра країни коаліція висунула міністра освіти Майю Санду, досвідченого експерта і популярного політика з великим досвідом роботи в міжнародних організаціях. Однак пані Санду не вдалося навіть розпочати формування уряду.
Керівники коаліційних партій звинуватили її в надмірній самостійністі і фактично заблокували можливість роботи на посаді прем'єра. В результаті влада, яка і без того розчарувала більшість громадян Молдови, остаточно втратила свій авторитет. У самому парламенті більшість довелося формувати шляхом знищення існуючих партійних фракцій.
За 15 місяців по тому головна фігура в процесі формування нового уряду Молдови - олігарх Влад Плахотнюк - оголошує про те, що фактично керована ним Демократична партія відкликає свого кандидата на пост президента країни, досвідченого політика Маріана Лупу і збирається підтримати на виборах глави держави Майю Санду.
Санду - остання надія демократичної Молдови. Серед проєвропейських кандидатів на пост президента у неї найвищий рейтинг. Але фаворит перегонів не вона, а лідер соціалістів Ігор Додон. Додон, досвідчений популіст і пропалений політикан. Він обіцяє провести референдум про денонсацію угоди про асоціацію з Європейським Союзом і збирається після обрання президентом насамперед відвідати Москву - столицю держави, яке окупує частину території Молдови і фактично утримує агресивний антимолдовський корумпований режим Придністров'я.
Додон є прихильником плану федералізації Молдови, який підготовлений в Кремлі. Саме відмова від цього плану спонукала його політичного вчителя, колишнього президента Молдови Володимира Вороніна до конфлікту з Володимиром Путіним. Коли стало ясно, що Воронін не зрадить інтереси своєї Батьківщини, Кремль зробив ставку на Додона.
Але це зовсім не означає, що правлячі кола Молдови не хочуть перемоги проросійського кандидата. Майя Санду права, коли говорить, що рішенням вийти з передвиборчих перегонів Лупу і Плахотнюк надають послугу насамперед Додону - політику, тісні зв'язки якого не тільки з Кремлем, але з місцевим "олігархатом" не викликають ніяких сумнівів. Але навіщо Плахотнюку Додон?
Майя Санду виглядає політиком, що користується не тільки повагою прихильників європейського вибору, але і підтримкою на Заході. З нею зустрічаються провідні політики західних країн, якщо вона стане президентом, їй будуть допомагати. І підтримка уряду буде залежати насамперед від того, якими будуть взаємини парламенту, уряду і президента.
Підтримка Додона - це Путін. Але у російського правителя немає грошей, щоб її продемонструвати. І Придністров'я своєму ставленику він теж не віддасть, у всякому разі відразу. Чекатиме парламентських виборів - а вони в Молдові тільки у 2018 році. Власне, саме для того, щоб уникнути цих виборів влада і пішла на загальнонародні вибори президента.
У Додона є рік, щоб продемонструвати своїм прихильникам, як він змінив Молдову. Але навіть якщо він і захотів би, він не зміг би нічого змінити без співпраці з урядом і парламентом. Можливості президента в парламентській республіці обмежені. Додону доведеться вибирати між протистоянням і союзом з Плахотнюком. І те, і інше є згубним для його рейтингу. Можна припустити, що якщо він виграє президентські вибори, то соціалісти і комуністи у 2018 році програють вибори до парламенту. Що і потрібно Плахотнюку.
А ось перемога Майї Санду може привести до спільного успіху європейських сил і переформатування молдавської політичної сцени. Цього не хоче жоден з тих, хто зацікавлений в консервації політичного життя Молдови. Хто роками паразитував на ідеї європейської інтеграції та лише скомпрометував її в очах громадян.
Всім цим людям необхідний Додон. Якщо Санду - остання надія сучасних молдаван, то Додон - головна надія олігархічної Молдови.