Щойно Міхеіл Саакашвілі заявив про створення нової політичної сили та оголосив, що він зі своїми соратниками буде домагатися проведення дострокових парламентських виборів, його вже встигли звинуватити у тому, що він працює на користь Кремля.
Підстави для цього шукати довго не треба. І йдеться не лише про славнозвісний план "Шатун" нібито викрадений із скриньки, що приписують раднику російського президента Владиславу Суркову. Фактично в унісон із виступом Саакашвілі у СБУ вирішили нагадати українцям про загрозу з боку Росії, що прагне дестабілізувати політичну ситуацію в Україні.
Аби ні в кого не було сумнівів, на що натякають українські силовики, в Службі безпеки України вирішили ще раз нагадати - остаточною метою Кремля в Україні є саме проведення дострокових виборів з метою змінення зовнішньополітичного курсу на користь Москви.
Щодо достовірності "Шатуна" можна довго сперечатися - дехто наполягає на його аутентичності, дехто говорить, що він більше схожий на вкид української влади з метою прирівняти будь-яку опозицію до російських колаборантів.
Але бажання СБУ, що належить до силової вертикалі президента, оперативно провести брифінг із чітким меседжем, що має дискредитувати порядок денний, запропонований Саакашвілі, не залишає жодних сумнівів. Останньому недвозначно натякають з Банкової, що його спроба не зображати опозицію до влади, а бути нею, не залишиться непоміченою.
Тефлоновий Михайло
Втім спроби нав’язати українському суспільству образ Саакашвілі, що свідомо чи несвідомо допомагає Кремлю, навряд чи будуть успішними. І причини цього полягають не в тому, наскільки такі звинувачення є реальними. Адже для тих, хто розчарувався в українській владі, будь-які спроби з її боку вказати на вади своїх опонентів виглядатимуть як цинічна спроба захистити статус-кво, навіть у разі, якщо ці опоненти вже давно дискредитовані.
Тому не варто дивуватися тому, що на екрани українських телеканалів повертаються колишні регіонали, що розповідають про "тарифні геноциди" та ганьбу із електронними деклараціями. Про регіоналів вже забули, ніби їх не було, а платіжки є тут і зараз, разом із новинами про аномальні статки сучасних можновладців.
А у порівнянні із колишніми регіоналами Саакашвілі все ж виглядає набагато вигідніше, тому в очах своїх прихильників, а також тих, хто зневірився у постмайданівській українській владі - разом це чималенька кількість людей, - будь-які звинувачення в його бік будуть відштовхуватися, наче від тефлону.
Недарма екс-президент Грузії обрав момент одразу після оприлюднення е-декларацій - на хвилі природного людського обурення нищівна критика може створити ілюзію, що він і не був частиною тих самих «договорняков», у яких тепер звинувачує своїх колишніх патронів.
Сам факт того, що Саакашвілі готовий оголосити проти них священну війну вже достатній, аби частина була ладна повірити йому безоглядно. Врешті решт, надія - найцінніший товар політика-популіста, і колишній одеський губернатор знає це як ніхто.
Антикорупційний джихад
Щоправда, із аналогічною проблемою стикнеться і Саакашвілі, коли спробує консолідувати навколо себе українців, що вважають корупцію найголовнішою проблемою. Дійсно кількість цих людей буде значною, але точно недостатньою, аби укріпитися у владі настільки, щоб зробити ті реформи, які він обіцяє своїм виборцям.
Грузиньский прорив Саакашвілі став можливим через нагоду сконцентрувати владу в одних руках, якою він тоді скористався. Та в Україні це буде неможливим, адже для багатьох українців війна із Росією - це не гучне словосполучення, яке треба вдало вставити у політичну промову.
Для них це загиблий родич чи друг, досвід волонтерства чи військової служби, згадка про покалічених вояків у шпиталі чи поневіряння біженців з Донбасу. І ці люди, як це комусь не буде дивно, ніколи не повірять, що корупція насправді настільки жахлива, що заради боротьби із нею треба залишати один з найбільших і найнестабільніших російськомовних регіонів країни заради власних політичних амбіцій.
Для цих людей не потрібно ніяких фейкових "планів" чи натяків із СБУ, адже для них така поведінка завжди виглядатиме політичним опортунізмом, що так чи інакше шкодить стабільності української держави та ставить під загрозу ще більшу кількість життів.
Взаємне знищення
Якщо перші ніколи не повірять словам з владних кабінетів, де намагаються спекулювати на страху перед російською агресією, не думаючи про наслідки, то другі ніколи не підтримають політиків, що готові розхитувати ситуацію заради отримання влади.
Обидва табори бажають Україні всього найкращого і щиро вірять, що вони знають, якій із загроз необхідно віддати пріорітет. Але, розриваючись між тими, хто обіцяє боротися із внутрішніми ворогами, та тими, хто попереджають про небезпеку ворога зовнішнього, ці табори віддають Україну на поталу обом.
Про необхідність розділити ворогів, змусивши їх сперечатися між собою і паралізувавши таким чином їхній опір, писали усі теоретики військових конфліктів від Сунь-Цзи до голови російського Генштабу Валерія Герасімова.
Тому для успіху російських планів в Україні треба не буквальне виконання умовного "Шатуна", а те, аби одні змушували оточуючих вірити у нього, пояснюючи ним свої помилки, а інші робили вигляд, що ніяких російських планів не існує, і думали лише про те, як відібрати владу у перших.
Далі українці зроблять все власними руками.