Чому полювання на топ-корупціонерів не може побороти корупцію

Уже багато років від багатьох українських політиків та громадських діячів можна почути певну думку - боротьба із корупцією в країні розпочнеться лише тоді, коли за ґратами опиниться хтось із високопосадовців, що представляє чинну владу. Зрозуміти таку логіку просто - якщо вже взялися за "небожителів", то це має свідчити, що наміри мають бути серйозними.

Втім досвід найбільшого ворога України - Російської Федерації, - на яку наша країна, на жаль, ще багато в чому залишається занадто схожою, свідчить, що для держав, де корупція є ледь не єдиним функціонуючим політичним інструментом, боротьба із корупціонерами стає синонімом політичної чистки.

Можна довго сперечатися щодо реальних причин затримання російського міністра економіки Олексія Улюкаєва. Це може бути й абстрактна боротьба між "лібералами" та "яструбами" в оточенні російського президента, і з’ясування стосунків через конкретну оборудку щодо придбання "Башнєфті".

Але жодна із правдоподібних версій не передбачає, що Улюкаєв став жертвою боротьби із корупцією - соусом під яким подають це затримання лояльні Кремлю російські ЗМІ.

Читайте також: Путінські чистки. У Кремлі позбавляються нелояльних міністрів

Погіршення економічних умов змушує російські еліти збільшувати ставки у боротьбі за доступ до ресурсів, що тільки зменшуються. Міністр економіки став лише першим із команди гравців, чиї ставки цього разу були биті. Але точно не останнім. Навіть за умови перемоги однієї із груп впливу, боротьба за трофеї вже незабаром розпочнеться і серед самих переможців. 

Тому, найвірогідніше, вже найближчим часом ми почуємо про нові гучні затримання, хіба що тепер замість боротьби із "ворогами народу" будуть боротися із корупціонерами, а замість розстрілів поки що обмежуватимуться домашніми арештами.

Антикорупція по-китайськи

Втім, є країни, де корупціонерів розстрілюють, як це уявляють у своїх рожевих мріях багато українців. У Китаї тема боротьби із корупцією є не менш популярною, ніж в Україні. Своєю "фішкою" після приходу до влади на початку 2013 року її зробив очільник КНР Сі Цзіньпінь.

З весни цього року Пекін дозволив смертну кару для осіб, яких спіймають на корупційних оборудках в надзвичайно великих розмірах - коли йдеться про суму, що перевищує три мільйони юанів. На момент ухвалення рішення це було еквівалентом 463 тисяч американських доларів.

Боротьба із корупцією стала однією із головних тем для китайських медіа ще до приходу до влади Сі Цзіньпіня. Мабуть, один із найгучніших випадків корупційного скандалу за всю історію КНР був пов’язаний із справою проти колишнього партійного керівника міста Чунцин Бо Сілая. Його звинуватили в отриманні хабарів, корупції та зловживанні владою. Але йшлося не про звичайного партійного функціонера. Сілай був одним із так званих "принців" - сином одного із восьми найближчих соратників Мао Цзедуна та кандидатом у члени Постійного комітету політбюро Центрального комітету партії.

Багато аналітиків приписували йому й більші політичні амбіції через його ідеологічні розбіжності із чинним на той момент керівництвом комуністів. А звинувачення проти Сілая посипалися на нього саме напередодні зміни керівництва Китаю та комуністичної партії, що традиційно відбувається раз на десять років.

Тож не дивно, що Цзіньпінь, угруповання якого завдячує своїй владі в тому числі і вдалій "боротьбі із корупціонерами", вирішило взяти цей інструмент на озброєння і після утвердження на чолі країни. Той факт, що Пекін також переживає економічні труднощі через уповільнення темпів росту і еліти тепер змушені ділити все менший кусок спільного пирога, лише стимулює пошук корупціонерів серед нелояльних груп серед партійців, чиновників та військових.

Ротація корупціонерів

Той факт, що переслідування корупціонерів у недемократичних країнах зазвичай є лише приводом для політичних чисток, авжеж, не значить, що корупція є чимось, що необхідно спокійно прийняти. Але найголовніше, що треба усвідомити українцям, - це те, що полювання на хабарників є лише останнім етапом у системі боротьби із корупцією, яка може призвести хоча б до часткових успіхів.

У країні, де значна частина відносин між владою та громадянами є традиційно корупційними, навіть корупціонера, якого зловили на гарячому, важко замінити некорупціонером.

Бо пропонувати його кандидатуру будуть корупціонери, затверджувати - корупціонери, а обирати і перших, і останніх на виборах - люди, що готові продати свій голос відносно недорого чи просто не цікавляться тим, кого обирають, бо не вірять у свою політичну суб’єктність.

Навіть якщо в такому суспільстві і з’явиться умовно некорумпована структура, то вже за деякий час вона не зможе уникнути перетворення на політичний інструмент в руках однієї із груп у владі - жодна інституція не існує у вакуумі, що захищав би її від гри за правилами суспільства.

Перед тим, як починати полювання на відьом, головні зусилля необхідно спрямувати на створення дієздатної держави та політичних партій. Це стосується як відповідних законів, так і інституцій, що ці закони будуть виконувати.

З рештою, розпіарений серед українцям приклад Румунії став можливим після того, як країна довгий час виконувала усі вимоги Євросоюзу для вступу у нього, а потім довгий час жила за правилами цивілізованого світу. Весь цей час країна просто вчилася тому, як треба успішно функціонувати, і лише після цього почала викорінювати тих, хто не забажав змінюватися.

За цей час суспільство та його інституції встигли радикально оновитися, на відміну від України, що застигла у пострадянській "сірій зоні" під контролем Москви. Тому не дивно, що Румунія, яка довгий час була лояльною до своєї корупції у рейтингу сприйняття корупції від Transparency International займає відчутно вищі щаблі, ніж Китай, що своїх корупціонерів готовий розстрілювати на очах публіки.

Власне, нерозуміння цієї різниці і призводить до того, що Україна пасе задніх у цьому рейтингу, і знаходиться там, на жаль, набагато ближче до Росії, ніж до Румунії.