Кожна річниця початку подій, які в кінцевому рахунку призвели до Майдану 2013-2014 років сприймається як черговий Рубікон і можливість підвести проміжні підсумки. І чим більше відстань, що відокремлює нас від Майдану, тим більше розчарування.
Території, які були окуповані ворогом після Майдану, так до цього часу і не повернуті Україні - і терміни їхнього повернення не визначені. Реформи просуваються дуже повільно, а розвал економіки, який трапився ще до Майдану, прирік на бідність мільйони людей.
Підтримка України на Заході слабшає, а питання європейської інтеграції нашої країни - те саме питання, з якого починався рух протесту - виявилося віддаленою перспективою, якщо перспективою взагалі. Тоді за що стояли на Майдані?
Відповідь на це питання є простою. Велика частина людей, які виходили на вулиці - і нам, які перебували в ті дні на сцені Майдану, це було видно неозброєним оком - хотіли перш за все відставки Віктора Януковича.
Самозвані герої, які зараз розповідають історії про цілі і завдання, можуть вигадувати що завгодно, але я на все життя запам'ятав це дружне скандування "зека - геть", яке було рефреном мітингу 1 грудня. Усі наступні події визначаються ставленням влади і громадян до цього простого гасла. І до Майдану, і після.
Навіть обрання Петра Порошенка новим президентом країни - три роки тому про це ніхто і не думав, правда? - визначається розчаруванням громадян в опозиційних лідерах. Адже лідери партій Майдану - парламентських партій - не могли піти на державний переворот без шкоди для майбутнього країни. А громадяни жадали саме цього перевороту, вони хотіли щоб "зек" забрався скоріше. І в результаті державний переворот здійснив за них Володимир Путін, який вирішив використати ситуацію для окупації українських земель і виманив Віктора Януковича до Росії.
Але чому громадяни так хотіли відставки Януковича? Аж ніяк не тільки через особисту неприязнь до колишнього президента. Янукович сприймався ними як символ кримінальної республіки, демонтажу якої бажав тоді практично кожен - від окремих "олігархів" до звичайних громадян. А що таке кримінальна республіка? Це режим, в якій влада живе за поняттями, а решта - за законами, які насаджуються владою.
Я писав про це навіть в дні Майдану і повторю зараз. Демонтаж кримінальної республіки означає повернення до олігархічного режиму. Тобто до режиму, в якому відносно безкарно закони і правила порушують всі - і влада, і бізнес, і звичайні люди. Українці жили при такому режимі до Януковича - і більшості він подобався.
Цей режим відновлений після втечі Януковича. Економічно він безперспективний, але влаштовує багатьох. Саме цим пояснюється зволікання з реформами і опір апарату. Саме цим пояснюється роздратування "простих людей", коли пропонуєш їм поважати закони держави, громадянами якої вони є.
Для переважної більшості українців ідеальною є держава, в якій влада живе за законом, а решта громадян - за поняттями. Тобто кримінальна республіка навпаки. Держава тріумфуючої анархії.
Таким чином, в України дуже непросте майбутнє. Нам доведеться пройти вузьку протоку між Сциллою олігархії і Харибдою анархії. Таку дорогу просто неможливо пройти швидко - інакше одне з чудовиськ проковтне тебе. Власне, якби у держави були б гроші - олігархічний режим вже переміг би, як він переміг в сусідній Росії.
Якби не було б війни і тиску Заходу, якби Путін не перетворив Росію в загрозу навіть для тих, хто сприймав сусідню країну як "братську", давно перемогла б анархія.
А так як немає ані грошей, ані безпеки, нам всім разом доведеться будувати нормальну країну - країну, в якій закони поважають всі громадяни і в якій право допомагає громадянину, а не намагається перетворити його на злочинця. Але це непростий і тривалий процес - перш за все тому, що немає ані суспільного запиту, ані суспільного консенсусу. Під час відсутності цього запиту і консенсусу - і з огляду на ту несприятливу міжнародну обстановку, в якій нам доводиться здійснювати наше будівництво - нова Україна постане ще не скоро.
Швидше за все, її побачать тільки діти тих молодих людей, які першими виходили на Майдани в Києві і інших містах країни. А якщо не будуть вчасно зроблені правильні висновки - що ж, тоді не діти. Тоді онуки.
Але якщо вибирати між Україною дітей і онуків і зникненням України як такої, хочеться сказати: воно того варте.